Аліна Передерій: «Головне завдання спортсмена в умовах карантину – мінімізувати втрачене»

Професор кафедри теорії спорту та фізичної культури Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, доктор наук з фізичного виховання і спорту, майстер спорту з художньої гімнастики Аліна Передерій розповіла про наслідки зниження навантажень для спортсменів під час карантину та способи їх пом’якшення з наукової точки зору.

– Аліно Володимирівно, наскільки важко проходить адаптація спортсменів до нового формату тренувань в умовах карантину?
– Все життя спортсмена проходить під знаком адаптації до чогось. Це можуть бути різноманітні чинники, як фізичного, так і психологічного характеру. І от зараз абсолютно всі спортсмени стикнулися з нестандартною ситуацією, коли ніхто не має розв’язання цього питання: ні спортсмени, ні тренери, ні науковці.

– І все ж таки, чому початок тренувань в карантинних умовах дехто зі спортсменів розпочав не одразу?
– Елітні спортсмени, не залежно від виду спорту, постійно живуть в тренувальному чи змагальному режимі. За таких умов важливим стає уникнення так званої переадаптації, коли організм втомлюється та відмовляється працювати у звичному ритмі. Саме тому перші декілька тижнів спортсмени могли зменшувати або й фактично забирати навантаження. Все для того, аби відпочити та забрати зі свого життя відчуття постійної гонитви за чимось.

– Чи є якийсь процес на противагу переадаптації?
– Так, цей процес називається деадаптація, коли організм, не маючи достатньої кількості подразників, втрачає здатність до роботи на попередньому рівні.

– Як можна запобігти деадаптації, якщо умов для тренувань майже немає?
– Що відбувається з організмом за таких умов? Перш за все, варто сказати, що на цей процес значний вплив має рівень рухової активності. Якщо ви вирішите цю вимушену паузу пролежати на дивані, то втратите дуже й дуже багато. Якщо залишити хоча б 25–30 відсотків від того обсягу навантажень, який ви мали при підготовці, то можна значно знизити темпи деадаптації. Думаю, що сьогодні всі спортсмени працюють саме над тим, щоби мінімізувати втрати.

– Виходить, що навіть мінімум навантажень зараз набагато краще, ніж нічого?
– Саме так. Всім, абсолютно всім спортсменам варто підтримувати рівень рухової активності. Це можуть бути вправи вдома, силове чи аеробне навантаження. Також треба зважати й на індивідуальні показники. Чим більша база закладена та чим більший шлях у напрямку адаптації пройдено – тим довше ми її втрачатимемо, тобто повільніше відбуватиметься деадаптація.

– Тоді виходить, якщо у спортсменів деадаптація, викликана карантином, триватиме два чи три місяці, то повернення до попередньої форми триватиме стільки ж. Правильно?
– Не зовсім. Важливу роль грає база підготовки, закладена за десяток років у спорті. От чим вона більша та якісніша, тим менший вплив та наслідки матиме зниження навантажень в умовах карантину. Хоча, якщо ми говоримо про швидкісні навички чи певний рівень технічної майстерності, то ми його справді втратимо і відбуватиметься це доволі швидко. Особливо нестійкі, так звані, специфічні відчуття спортсменів – відчуття дистанції, відчуття килима, доріжки, предмета, зброї тощо. Після виходу з карантину це буде не зовсім той спортсмен, адже, якби ми того не хотіли, будуть втрати як з психічної, так і з технічної та фізичної точки зору. Дуже важливо в якому стані після карантину спортсмен буде повертатися до звичного режиму тренувань. В цьому його стані не останню роль відіграє маса тіла, емоційний стан, мотивація, рівень збереження фізичних кондицій…

– Наскільки правильний висновок, що ці втрати у формі та неповне навантаження можна прирівняти до відновлення спортсмена після травми?
– Так, така аналогія доречна. Іншої ми просто не маємо, адже ситуація, у якій ми з вами зараз є, унікальна і з нею ми раніше не зіштовхувалися. Такі моменти не могла змоделювати жодна людина зі світу спорту – ні спортсмен, ні тренер, ні науковець.


За матеріалами galinfo.com.ua 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ