20-літній ювілей «зелено-білої бронзи» (Фото, Відео)

У середу, 5-го вересня, на стадіоні «Україна» у Львові відбулося футбольне супершоу присвячене 20-річчю здобуття львівськими «Карпатами» бронзових нагород чемпіонату України. На полі карпатівської арени зійшлися в дружньому протистоянні «бронзовий» склад «зелено-білих» сезону-1997/1998 та збірна «Карпат» усіх часів. Зазначимо, що левова частка учасників футбольного свята вищу освіту здобувала у стінах Львівського державного тоді ще інституту, а нині університету фізичної культури.

Стартові склади команд-учасниць звітного футбол-шоу
були наступними:

«КАРПАТИ-1998»: Стронціцький, Беньо, Вовчук, Назаров, Чижевський, Толочко, Полунін, Зуб, Маковей, Танасюк, Шаран, Сапуга, Мізін, Петрик, Покладок, Колесник.

«КАРПАТИ-ЗБІРНА»: Тлумак, Вільчинський, Уштан, Різник, Леськів, Лаба, Швед, Петрівський, Федецький, Ді Франко, Голодюк, Гринишин, Б. Платон, Висоцький, Котельник.

Судді: арбітр ФІФА Андрій Шандор та лайнсмени національної категорії Едуард і Андрій Валенки.

16-е червня 1998 року – один з найщасливіших днів для футбольного Львова. Саме тоді свисток Сергія Татуляна зафіксував видатне досягнення – команда Мирона Маркевича зіграла внічию з «Дніпром» і завоювала бронзові медалі чемпіонату України. 

За два десятки років, що минули, змінилося ціле покоління карпатівців, однак встигла запровадитися традиція – ветерани «зелено-білих» з’їжджаються до Львова з усіх усюд для того, щоб провести символічний матч поколінь. До прикладу, Євген Назаров приїхав з Харкова, Сергій Мізін з Києва, Володимир Шаран з Олександрії, Андрій Полунін з Дніпра. Кожен з них їхав до міста своєї молодості за емоціями. Так само і вболівальники, які розмістилися на трибунах «України», йшли на стадіон для того, щоб вкотре побачити наживо гру своїх кумирів. 

У складі збірної «Карпат» знайшлося місце для представників різних епох. Василь Леськів, Володимир Різник та Роман Лаба були відображенням початку 90-их, Василь Швед, Володимир Вільчинський та Володимир Уштан писали історію клубу на зламі тисячоліть, Тарас Петрівський та Андрій Тлумак представляли наступне десятиліття, а тріо Федецький-Голодюк-Ді Франко стали символами сьогодення.

Відкрив рахунок у зустрічі Вадим Колесник, який скористався помилкою захисту «збірників». Відповідь не забарилася і вже Василь Швед отримав порцію оплесків на свою адресу. Далі був зірковий час Артема Федецького, який оформив дубль. Особливо красивим видався другий гол капітана «левів» – ефектний удар зі штрафного зірвав на трибунах овації. Згодом у центрі уваги опинився Андрій Тлумак. Спочатку голкіпер збив у штрафному майданчику Ігоря Маковея, а потім впорався з ударом з позначки від Романа Толочка. І все ж через кілька хвилин Тлумак був безсилим – Андрій Полунін, автор останнього голу «Карпат» у бронзовому сезоні, скоротив відставання у рахунку. 

До завершення зустрічі команди обмінялися забитими голами. За «збірників» відзначився Тарас Петрівський, а за «Карпати-98» забив Маковей. Тут знову варто відзначити Тлумака, який парирував удар з пенальті від Володимира Шарана, проте не встиг зреагувати на добивання Маковея. Наприкінці зустрічі відбувся символічний епізод – замість Богдана Стронціцького місце у воротах зайняв його син Мар’ян. І варто сказати, що хлопець чудово вступив у гру, потягнувши непростий удар головою впритул. 

За всім дійством з тренерських лав спостерігали корифеї львівського футболу. Як і 20 років тому за штурвалом «зелено-білих» були Мирон Маркевич, Юрій Дячук-Ставицький та Володимир Журавчак. На сусідній лавці розташувалися Степан Юрчишин, Володимир Безуб’як, Ростислав Поточняк, Василь Гунько, Богдан Грещак, Геннадій Лихачов та Борис Рассихін. 

Кожен з тих, хто цього вечора завітав на «Україну» пережив незабутні емоції. Для когось «Карпати» стали улюбленими після того шаленого голу Юрія Беня у ворота «Динамо». Для декого цей клуб став дорогим завдяки сейвам Стронціцького. Хтось назавжди закохався у зелено-білі кольори після голів Андрія Покладка. Для когось ілюстрацією львівського духу був корінний киянин із карпатівським серцем Сергій Мізін. Хтось виховувався на підкатах Романа Зуба. У кожного своя історія знайомства з «левами». Однак усіх єднає спільне – любов до «Карпат», незалежно від віку чи місцезнаходження.

А потім казали...

Мирон Маркевич
один із творців бронзового успіху, тодішній головний тренер «левів»,
який вчора, як і 20 років тому, знову керував діями карпатівців:

«Було дуже приємно всіх побачити. Не приїхали тільки ті, хто мав поважні причини. Наприклад, у Сергія Ковальця сьогодні ювілей, у Володимира Єзерського син народився. Радий бачити хлопців. Багато з них вже працюють тренерами. Приємно згадати ті хороші роки. І справа навіть не в тих медалях, хоча це також приємно. Тоді дійсно була хороша команда. На той час «Динамо» було однією з найкращих команд Європи. Вони випадково у півфіналі Ліги чемпіонів програли «Баварії». Проте нам вдалося їх тричі обіграти за два роки. Це свідчило про силу «Карпат». У нас справді були хороші футболісти. Було й багато хороших поєдинків: програвали «Ворсклі», яка була бронзовим призером попереднього сезону, а в підсумку виграли. «Чорноморцю» поступалися з рахунком 1:3, але перемогли 4:3. Маємо, що згадати. Бронзовий сезон ми почали жахливо – три поразки у чотирьох стартових турах. Мабуть, ніхто не задумувався тоді про жоден позитив на фініші, але все одно я вірив, що та команда буде грати і демонструвати хороший футбол. До нас прийшло багато новачків. Здається, семеро нових виконавців. Вони потребували часу. Ми скоренько вирівняли ситуацію і результати не забарилися. В останньому турі «Карпати» влаштовувала нічия з конкурентом «Дніпром». Та я застерігав гравців, що треба думати лише про перемогу! Застерігав, проте напруга відчувалася. І ми, і дніпряни хвилювалися. Тим більше, що на трибунах було багато людей. Нам хотілося завоювати бронзові нагороди. До перемоги ми все одно були ближчими. Декілька моментів не використали. Проте добре, що зіграли внічию і завоювали медалі. Як святкували «бронзу»? Я вже, відверто кажучи, забув (посміхається). Знаю, що добре святкували, бо футболісти заслужили на це».

 

Андрій Тлумак 
багаторічний воротар і капітан «Карпат»,
а нині головний тренер луцької «Волині» поділився емоціями
після матчу та розповів, як йому вдалося відбити
одразу два удари із 11-метрової позначки:

«Неймовірно задоволений, що зміг приїхати на цей неймовірний матч! З багатьма футболістами, які сьогодні грали на футбольному полі, ми пересікалися раніше. Двадцятиріччя завоювання бронзових медалей «Карпатами» 1997/1998 – це дуже хороший момент для зустрічі та спілкування. Є нагода дізнатися у кожного, як склалося у нього життя після кар’єри футболіста. Думаю, подібних матчів має бути більше. На жаль, на сьогодні складно організовувати такі зустрічі, зараз колишні гравці «Карпат» активно працюють. Багато хто реалізовує себе в інших містах, я теж серед них, тому доволі важко збиратися. Але я щасливий, що сьогодні нам вдалося це зробити. Можу точно сказати, що подібні матчі потрібно проводити мінімум раз на рік. Найбільше вразило мене в «бронзовій» команді те, що багато людей відгукнулися. Більшість знайшла той дорогоцінний час і змогли сьогодні відвідати стадіон «Україна». Наші ювіляри і досі грають із неймовірною самовіддачею і викладаються на футбольному полі – це було дійсно вражаюче. Ні, я не передивлявся відео, як пробивають пенальті гравці «Карпат» 1998 року (усміхається). Я старався працювати по м’ячу. Сьогодні ця тактика спрацювала і мені вдалося відбити одразу два одинадцятиметрових...»

 

Володимир Шаран 
нинішній наставник ФК «Олександрія» поділився емоціями від зустрічі
з колишніми партнерами та розповів,
що дозволяє йому перебувати у хороших кондиціях:

«Я одразу погодився на пропозицію зібратися сьогодні на стадіоні «Україна» і зіграти цей матч. Такі ігри відбуваються не дуже часто. Я приїздив і на десяту річницю святкування «бронзи». Тим паче, у мене був вільний час. Я також заїхав до батька додому, провідав рідних. Звичайно, я неймовірно щасливий побачити своїх друзів і знову поринути в цю атмосферу. Якби мої партнери скинули пару зайвих кілограмів, то ще могли б навіть потягатися із командами Прем’єр-ліги (сміється). Наша майстерність нікуди не ділася, але фізичні кондиції вже не ті. Мої точні передачі? Я їх ніде не треную. Іноді з підопічними граємо тенісбол. Можливо, це дозволяє залишатися у формі. Дуже засмучений, що не реалізував пенальті в кінці матчу. Андрій Тлумак знав, що я полюбляю пробивати у правий від воротаря кут. Зараз думаю, що треба було пробити по-іншому».

 

За матеріалами fckarpaty.com 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ