Євген Наумчик: «Дітей необхідно вчити грати у водне поло, а не будь якою ціною робити результат»

1-го вересня в усіх навчальних закладах України розпочався новий навчальний рік. Втім, для учнів відділення водного поло Львівського фахового коледжу спорту (директор – заслужений працівник фізичної культури і спорту України Степан Родак), яке є провідною кузнею юних талантів гри з м’ячем на водів Україні, літо не було канікулами у звичному розумінні. Так, не було занять у середній школі, але тренувальний процес тривав практично безперервно.

Про це, а також про здобутки й проблеми і нюанси підготовки молодих гравців для беззаперечного флагмана вітчизняного ватерполо сьогодення львівського «Динамо» та збірних України напередодні Дня знань розповів старший тренер відділення, випускник Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, заслужений тренер України Євген Наумчик (на фото вище), через руки якого пройшли практично усі найкращі вихованці львівського ватерполо за останні майже сорок років.

– Для тренерів, які працюють з юними спортсменами, літо – чи не найбільш продуктивна пора року, – говорить Євген Георгійович. – Адже у дітей багато вільного часу, а значить є можливість проводити не лише командні тренування, а й додатково працювати над технікою роботи з м’ячем, удосконалювати тактичні навички, підтягувати плавальну та функціональну підготовку тощо. Тому у нашому відділенні навчально-тренувальний процес триває практично безперервно.

– А хіба діти не потребують відпочинку від занять спортом? Та й самі тренери також мають право на відпустку – вони живі люди, а значить їм теж необхідно розвіятися.
– А хто вам сказав, що у наших гравців влітку немає канікул, а в тренерів – відпустки? Якщо батьки планують їхати на відпочинок, то звичайно, що ми відпускаємо наших гравців з ними. Але ж вони не їдуть усі в один і той самий час – літо триває три місяці. Звісно, при цьому хлопці отримують індивідуальні завдання, аби тримати себе в робочому тонусі. Те саме стосується і тренерів. Нас у відділенні працює п’ятеро чоловік, тож ми на початку канікул домовляємося, хто і коли йде у відпустку. Тому завжди є і кого тренувати, і кому проводити заняття. От я, наприклад, в першій половині серпня з дружиною десять днів відпочивав у Ворохті. Але це ж не причина, аби тренувальний процес призупинявся. Уявляєте, щоб було, якби наші учні усі три літні місяці не тренувалися? Та нам потім довелося б усю осінь їх приводити до нормального робочого стану.

– Нині увійшло в моду проводити влітку тренувальні збори за кордоном. Ви про це не думали?
– Не вважаю, це доцільним. Колись, ще до війни на Донбасі, ми влітку проводили збори в Криму, зазвичай у Севастополі. Тривали вони днів 20–25. Туди приїздило чимало команд різних вікових груп з усіх куточків України, де на той час культивували водне поло. Тренувалися ми і в басейні, і на морі, де було кілька ігрових майданчиків. А головне, ледь не щодня проводили товариські поєдинки – спаринг-партнерів було більше, ніж достатньо. Тож коефіцієнт корисної дії від цих зборів був дуже високий. Нині ж їздити на збори за кордон, тим паче на три тижні (а менше недоцільно) – надто дороге задоволення для більшості батьків наших гравців. А державних коштів на них держава не виділяє – про причини говорити не будемо, самі все знаєте. Тому слід не забувати про формулу «ціна – користь», а гроші батьків краще використати для поїздки на хороший турнір за кордоном. Тож, зважаючи на усі нюанси, я вважаю, що доцільніше готуватися вдома. У Львові в нас і час є тренуватися, і умови дозволяють робити це плідно. Воду для занять ми маємо по три-чотири години на день. Тренування проводимо як на закритому басейні «Динамо», так і на відкритій воді – на СКА. Окрім того, маємо нагоду займатися в тренажерному залі «Євроспорту». Погодьтеся, гріх було б марнувати такі можливості для роботи. Та й результати наших підопічних говорять самі за себе.

– І чим можуть похвалитися ватерполісти ЛФКС за останні рік-півтора?
– За підсумками 2020 року юніорська команда нашого коледжу (гравці 2004 року народження) стала чемпіоном України. В першості юнаків 2006 року народження наші учні грали в складі своїх клубних команд, у яких вони починали займатися водним поло. Краща з них, КДЮСШ імені Юрія Кутенка, за яку грало вісім наших учнів, стала бронзовим призером. Цього року наші юніори (2003 рік народження) завоювали «срібло» першості країни серед своїх одноліток та посіли четверте місце у Вищій лізі дорослого чемпіонату. А другим призером у цьому турнірі стала команда ДЮСШ-3, сформована на сто відсотків з випускників нашого навчального закладу. Окрім того, ще два цьогорічні чемпіонати наразі тривають – в обох визначилися фіналісти, які восени й розіграють медалі. Серед команд 2005 року народження одразу три львівські колективи гратимуть у вирішальній стадії – ЛФКС, КІВС та КДЮСШ імені Юрія Кутенка, кістяк якого складають учні нашого коледжу. А за результатами двох турів чемпіонату вікової групи 2007 року народження до фіналу вийшли дві команди – «Євроспорт» і КДЮСШ імені Юрія Кутенка. Левова частка гравців цих клубів також навчаються у нашому коледжі.

– А скільки представників вашого коледжу нині грають за львівське «Динамо»?
– У цьому році чемпіонами та володарями Кубка України в складі «Динамо» стали студент Ігор Кечеджи (на фото нижче) та троє учнів – Чінгіз Агаджанов, Ігор Любінський і Данило Соколов, які є наймолодшими в команді. Решта гравців «Динамо», окрім двох, є випускниками нашого коледжу, так само, які і тренери – Олексій Шведов та Юрій Сидорович. Додам, що й кістяк збірної України також сформовано з наших випускників, а вище згаданий студент коледжу Ігор Кечеджи (нині вже студент ЛДУФК – ред.) наразі є одним з основних захисників національної команди.

– Ватерпольна збірна України – єдина національна чоловіча команда з ігрових видів спорту в історії нашої держави, яка за 30 років Незалежності була учасником літніх Олімпійських ігор (у 2002 році на зимових Іграх у американському Солт-Лейк-Сіті грали українські хокеїсти). Щоправда, було це давненько – у 1996 році в американській Атланті. Та й загалом наприкінці минулого століття ми входили як мінімум у вісімку найсильніших збірних Європи та ТОП-10 світу. Нині, на превеликий жаль, ситуація кардинально інша – ми навіть не можемо пробитися до фінальної частини Євро. Чому? На Україні більше не народжуються ватерпольні таланти на кшталт Вадима Жмудського, Олексія Баркалова, Миколи Смірнова...
– Коли говорити про причини занепаду водного поло, то одну назвати не можливо – їх цілий комплекс. Починаючи від того, що за три десятиліття у нас не тільки не розвивається інфраструктура для водних видів спорту, а ми ще й втрачаємо те, що нам дісталося від попередньої системи, та закінчуючи тим, що є певна проблема з кваліфікованими тренерськими кадрами. Хоча на Україні, за великим рахунком, водному поло приділяється більш-менш належна увага тільки у Львові та Харкові, талановитих дітей є чимало. Але методика, за якою їх готують, не відповідає вимогам сьогодення. Проблема в тому, що на початкових етапах дітей необхідно вчити грати у водне поло, а не будь якою ціною робити результат, тобто вигравати. Спочатку необхідно закласти фундамент (навчити правильній техніці плавання і володіння м’ячем, освоїти широкий репертуар ігрових дій, розвивати координацію і спритність) та виявити перспективних гравців, які можуть у майбутньому вирости у справжніх майстрів водного поло. А в нас більшість дитячих тренерів перед своїми вихованцями одразу головним завданням ставлять вигравати турніри і завойовувати медалі. При цьому вони роблять ставку виключно на гравців, які фізично краще розвинуті на даний момент, а не намагаються побачити потенціал і розкрити його.

Аби не бути голослівним, приведу один приклад. Цього літа у Львові відбувся фінальний турнір першості України в наймолодшій віковій групі – грали вісім найкращих команд країни, сформованих з гравців 2009/2010 років народження. Так от, вкрай рідко можна було спостерігати, як та чи інша команда намагається комбінувати, розіграти м’яч і вивести когось з своїх гравців на позицію для кидка. Навпаки, усе відбувалося вкрай примітивно – як правило, тренер вимагав віддати передачу конкретному гравцю, який у порівнянні з іншими краще розвинений фізично, і той мав щосили кидати по воротах. Якщо м’яч залітав до сітки – молодець! Коли ні – летіла репліка від тренера «та як ти кидаєш...» А коли команда провалювалася в обороні, то зазвичай це супроводжувалося емоційним питанням «що ви робите?...». Також не можливо було не помітити, що практично в кожній команді право кидати по воротах надавалося одному-двом, максимум трьом гравцям...

От і виходить, що ми кожен рік проводимо в коледжі набір і кожен раз стикаємося з тим, що наші новачки приходять з дуже вагомим відставанням у рівні підготовленості, коли порівнювати їх з однолітками з провідних ватерпольних держав континенту. Зокрема, дуже низька культура роботи з м’ячем, обмежений репертуар технічних дій та примітивна тактична оснащеність.

– Тим не менше, на відміну від національної збірної України (на фото нижче), юніорська команда (гравці 2004/2005 років народження) цього літа зуміла пройти відбір на фінальну частину чемпіонату Європи, який в середині вересня відбудеться на Мальті.
– Так історія цієї збірної, головним тренером якої, до речі, за сумісництвом працює тренер нашого коледжу Віктор Момот (випускник ЛДУФК – ред.), є яскравим прикладом того, як можуть додавати наші юні гравці, коли з ними працювати за сучасною методикою. Практично кожна юніорська чи юнацька збірна України, за мінімальним виключенням, формується з вихованців коледжів Львова та Харкова. Так от, два роки тому, коли гравці цієї команди тільки прийшли на навчання в львівський та харківський фахові коледжі, вони також грали у кваліфікації до Євро, але тоді це була вікова категорія U-15, а не U-17, як зараз. Тоді ця команда (Віктор Момот тоді з нею ще не працював) програла усі матчі відбірного турніру з розгромними рахунками. Про це навіть згадувати не хочеться... Та минуло два роки навчання й тренування на сучасному методичному рівні і ми маємо зовсім іншу збірну, хоча склад суттєвих змін не зазнав. Майже ніхто не вірив, що Україна здобуде путівку на фінальний турнір Євро-2021. Але це сталося! Програвши беззаперечним фаворитам квартету хорватам, наші хлопці у двох інших матчах зуміли виграти не тільки у болгар, а й сенсаційно у французів, які вперше за останні роки не гратимуть на континентальному форумі.

– На Мальті, де пройде фінальна стадія юніорського Євро-2021, можна від української збірної чекати нових приємних несподіванок?
– Група у нас дуже сильна – збірні Італії, Чорногорії та Нідерландів. Однак на відміну від суперників, на наших хлопців не буде тиснути психологічний тягар відповідальності за результат. І в цьому наш шанс. Звичайно, протидіяти цим командам українцям буде дуже важко. Однак вже сам факт участі нашої збірної у фінальній частині першості континенту – це вже дуже позитивний момент, який повинен сприяти подальшому, нехай і поступовому, але розвитку водного поло в Україні.

– Вихід юніорської збірної на Євро – це, за великим рахунком, при всій повазі до гравців і тренерів цієї команди, лише локальний успіх. А що, на вашу думку, слід робити, аби глобально змінити ситуацію на краще?
– Перш за все, сподіваюся на зміни в роботі Федерації водного поло України, яку нещодавно очолив новий очільник – Олександр Свіщов. Коли він очолив на посаді президента клубу львівське «Динамо», то команда дуже швидко змінилася в кращу сторону і нині є беззаперечним лідером вітчизняного ватерполо та базовою командою національної збірної. Звичайно, займатися одним клубом і усім водним поло в країні – це зовсім інший рівень і складності, і відповідальності. Та я вірю, що Олександр Юрійович зуміє навести лад в нашому ватерпольному господарстві і поступово, крок за кроком розпочнеться розвиток цього прекрасного виду спорту не лише у Львові, а й в інших регіонах країни. На мою думку, треба починати з дітей та їхніх тренерів. Зокрема, необхідно проводити всеукраїнські збори кращих юних гравців різних вікових груп паралельно з семінарами підвищення кваліфікації дитячих тренерів і запрошувати на них закордонних фахівців. Також було б чудово відправляти молодих наших тренерів на стажування у провідні ватерпольні країни Європи тощо. Я все життя віддав українському водному поло і маю велику надію, що дочекаюся того моменту, коли воно принаймні почне повертатися на ті позиції, які займало років 20–25 тому.


За матеріалами kamp-sport.com 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ