Євген Приступа: «Я би назвав львівську УСА своєрідною підвалиною сучасного НОК України»

Відділення Національного Олімпійського Комітету України у Львівській області публікує матеріали, присвячені 30-літтю від дня утворення НОК України, яке ми відзначили вчора, 22-го грудня. Цього разу заступниця голови-відповідальна секретар організації Оксана Вацеба до розмови запросила професора Євгена Приступу, який від 2007 року працює на посаді ректора Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського.

А 30 років тому, в період новітнього українського державотворення, молодий викладач Львівського тоді ще інституту фізичної культури, який щойно захистив кандидатську дисертацію, активно включився до громадської діяльності в спорті Львова, переймаючись ідеями національного відродження в спорті, українізації спорту, відновлення спортових традицій Галичини, поділяючи ідеї Мирослава Герцика, Ярослава Кендзьора, Степана Родака, Юліана Кордіяка, Михайла Василишина, Віктора Зубрицького, Романа Карбівника, Карла Мікльоша, Івана Сала, Йосипа Лося, Андрія Кардаша, Богдана Кобрина, Романа Мелеха, Ростислава Заремби, Юрія Михалюка та інших.

– Знаю, що у Вашій трудовій книжці є запис, що упродовж січня – листопада 1992 року Ви очолювали Львівську організацію Української спортивної асоціації (УСА), підтверджуючи довіру спортивного активу Львова в боротьбі за український НОК та продовжуючи працю перших очільників УСА Ярослава Кендзьора та Степана Родака. При цьому на запрошення Мирослав Герцика, який за підтримки В’ячеслава Чорновола та Віри Лясковської, очолив львівський облспорткомітет, Ви, шановний Євген Никодимовичу, упродовж 1991–1992 років успішно працювали на посаді начальника новоствореного відділу фізичної культури громадських і молодіжних організацій Львівського обласного комітету по фізичній культурі і спорту.

– Отож разом з ювілеєм НОК України, ми маємо не забути й про 30-річчя утворення УСА (Українська Спортова Асоціація), яку на хвилі громадського піднесення було урочисто сформовано в травні 1990 року в сесійній залі Львівської міської ради. Вважаю, що УСА й спортивний актив, який гуртувався довкола цієї організації, зробили чимало для того, щоб саме львівська делегація на Асамблеї засновників НОК України в Києві мала дуже виразну, обґрунтовану й чітку позицію щодо утворення незалежного від Москви НОК України, що вкрай обережно на той час сприймав Валерій Борзов. Я би назвав львівську УСА своєрідною підвалиною сучасного НОК України. Мабуть якби не було б УСА у Львові, то НОК в Києві не утворився б так швидко, ще до проголошення Незалежності держави Україна.

– Пригадайте, як зароджувалася у Львові ідея утворення самостійної української олімпійської структури.
– Ми часто й активно збиралися в ДЮСШ, де працював Степан Родак та в інших спортивних організаціях Львова, де обговорювали ідею українського самостійництва в спорті, намагалися відшукати історичні відомості про спроби утворити український НОК ще за часів УНР, прагнень Павла Скоропадського, згодом в 30-і роки в Харкові; нав’язали контакти з українськими спортовими організаціями західної діаспори. Ми контактували з Валерієм Шутим, київським тренером, з яким суголосні були наші ідеї й який приїздив до Львова для спільних консультацій. Пригадую, що одна з таких зустрічей відбувалася в містечку Долина на Івано-Франківщині, оскільки ми намагалися гуртувати усіх свідомих спортових лідерів Галичини, де до нас долучався Михайло Гуменюк, Іван Файчак з Івано-Франківська та Богдан Шиян з Тернополя.

– Що особливо запам’яталося з того періоду?
– Було відчуття особливості моменту, своєрідного піднесення, відчуття галицької згуртованості, взаєморозуміння й впевненості у наших діях. Серед кількох важливих подій варто пригадати масштабне відзначення 80-річчя СТ «Україна» (Львів) за участю численної делегації українців США та Канади (саме відтоді ми заговорили про проведення Всесвітнього українського спортового фестивалю); неймовірні за піднесенням та масовістю сходження на гору Маківка під гаслом «Вогонь державності в серцях українців» та гору Ключ на відзначення 72-річниці ЗУНРу.

– Пригадую, що саме того часу, Ви запросили мене на одне із засідань УСА, аби я, як аспірантка, котра почала досліджувати історію західноукраїнського спортивного руху, розповіла про деякі історичні, на той час маловідомі для широкого загалу, факти.
– Так, саме з того моменту ми заговорили про постать Івана Боберського, розпочали відзначення ювілейних дат з історії українського «Сокола», «Січі», Карпатського Лещетарського Клубу (КЛК), СТ «Україна» (Львів), відродили свято «День українського спортовця», своєрідним чином повторили ходу спортивного активу й представників спортивних організацій краю з нагоди ювілею Шевченківського Січово-Сокільського Здвигу у Львові.

Важливим етапом в нашій роботі стало видання окремого газетного додатку під назвою «Спортивне перехрестя» як друкованого органу УСА. Саме тоді зав’язалася тісна співпраця з відомими й молодими журналістами Львова, серед яких пригадаю Василя Михайлова, Наталію Балюк, Анатолія Нашкерського, Ігоря Балинського.

Помітною виявилася роль УСА в підготовці до друку перших україномовних спеціалізованих посібників та підручників. З поміж таких видань виокремлю нашу працю над випуском навчального посібника «Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів» авторства львів’янина Володимира Келлера та киянина Володимира Платонова (Келлер В.С. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів: [навч. посіб.] / В.С. Келлер, В.М. Платонов. – Львів: Українська Спортивна Асоціація, 1993. – 269 с.); кілька перевидань праці Івана Боберського «Рухові забави та ігри»; нашу спільну працю «Індивідуальне тренування баскетболістів» (Мозола Р.С. Індивідуальне тренування баскетболістів: [метод. посіб.] / Р.С. Мозола, Є.Н. Приступа, О.М. Вацеба. – Львів:, 1993. – 92 с.); унікальний на той час «Російсько-український словник спортивних термінів», який уклали Олег Криштальський (Львів) та Михайло Паночко (Дрогобич).

Цікаво, що матеріали міжнародної наукової конференції «Нація і спорт», присвяченої 80-річчю СТ «Україна» (Львів), ми ще не могли в червні 1991 року готувати й набирати для друку в нашому львівському інфізі, а тільки громадським чином й за сприяння Львівського національного університету. Така робота затягнулася аж до серпня й коли вже було все підготовано для друку – в Москві розпочався так званий серпневий путч, коли самопроголошений Державний комітет з надзвичайного стану намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. В ті дні набраний до друку тираж конференції з гучною назвою «Нація і спорт» було розсипано – очевидно у працівників друкарні був страх щодо змісту цього спортивного збірничка... Але саме це видання довго потім було настільною книгою для багатьох із нас!

– Так, я також пригадую, як колишній львівський спортовець Омелян Бучацький, який мешкав в Австралії, й приїхавши до Львова на відзначення ювілею рідного СТ «Україна» вирішив залишитися після конференції трішки довше, аби відвідати рідних в Івано-Франківську. Я йому як могла допомагала, але як тільки стався путч у Москві – він буквально за кілька годин залишив Україну...

Я також пригадаю роль УСА у появі на львівському телебаченні під патронатом Василя Глинчака нової спортивної програми, здається «Змаг», де першими ведучими довелося бути мені, як аспірантці інфізу, й на той час студентові факультету журналістики Львівського університету Василю Трісці, котрий потім тривалий час працював для спортивної журналістики Львова та України.
– Так, очевидно треба також пригадати організацію та високий рівень проведення Всеукраїнської науково-практичної конференції «Спортивна та військово-похідна термінологія», яка відбулася в жовтні 1992 року за участю Андрія Кочура (Київ), Богдана Якимовича, Володимира Осінчука, Юрія Петришина, Василя Соломонка, Леоніда Мазура (Львів), Мар’яна Демського, Михайла Паночка (Дрогобич), Володимира Воробйова (Дніпро), Єжи Кшиштофовича (Слупськ, Польща) й наших закордонних українських друзів: Анатоля Вовка (Нью-Йорк, США), Омеляна Бучацького (Сідней, Австралія), Олега Лисяка (Філадельфія, США) та інших.

Пригадаю також, що тоді нам вдалося якимось фантастичним чином залучити до виступу всесвітньо відомого українського канадського вченого-лінгвіста, літературознавця, наукового і громадського діяча, свого часу президента Української вільної академії наук Ярослава Рудницького (Монреаль, Канада), з яким я ще довго потім листувалася. Тоді він погодився залишитися навіть на кілька днів довше у Львові, бо з великим пієтетом згадав свої пластові роки, студії у Львівському університеті, захоплення спортом і свої праці 30-х років ХХ століття про українську спортову термінологію...


За матеріалами відділення НОК України у Львівській області 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ