«Лемковині 50» – історія та сучасність

7-го лютого 2020 року у меморіальному будинку-музеї Соломії Крушельницької відбулася зустріч працівників музею і хористів, музикантів, а також представників громадськості. Захід був приурочений спогадам про минуле та обговоренню нової книжки «50 років Народному ансамблю пісні і танцю «Лемковина», що вийшла у світ наприкінці минулого року. Зустріч вела автор-упорядник книжки – кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Олена Падовська.

Олена Падовська сказала багато теплих слів на адресу хористів, які співали в «Лемковині» упродовж багатьох років під орудою видатних диригентів. Розповіла, що в роботі над книжкою скористалася науковими працями І. Красовського, С. Кищака, І. Сенька та О. Фабрики-Процької, статтями І. Желема, П. Когута, опублікованими в газеті «Наше слово», матеріалами архівів хористів «Лемковини» та усними спогадами учасників хору різних років.

Під час презентації для ілюстрування теми були використані уривки з документального фільму про перший виступ «Лемковини» в Горлицях (Польща) на зорі української державності та слайд-показ світлин з видання.

«Коли взялася за роботу, – розповідає Олена Падовська, – то не усвідомлювала спочатку, за що я беруся. Заносилося на велику наукову роботу. Але бракувало часу, бо фіра ювілею вже сунула. Насамперед я прагнула і при написанні розділів книги, і тут нам усім, донести думку: справа «Лемковини», розпочата у середині ХХ століття, вивчення героїчної історії колективу варта зусиль і подальшого продовження».

Своїми спогадами поділився й колишній староста, організатор перших відвідин лемками «Лемковини» рідних теренів у січні 1989 року Петро Байса. А поет Богдан Пастух, котрий часто виступає на концертах «Лемковини», продекламував власний вірш та розповів про моменти співпраці з колективом: «Що є для мене «Лемковина»? Виступаючи з хором, я ніби бачу погляд своєї бабці, чую голос дідуся. В думках спілкуюся з «Лемковиною» і уявляю її гарною дівчиною, прибраною в лемківський стрій. «Лемковина» для мене це родинне гніздечко, звите вихідцями з багатостраждальної лемківської землі».

Наостанок Богдан приберіг дуже зворушливий момент: «Якось напередодні Різдва я прийшов відвідати Даниїлу Байко. Вона на той час уже не вставала з ліжка, але жила піснями нашого колективу. Сказала, що буде співати для «Лемковини». Богдан Пастух увімкнув запис і залунав голос нині вже покійної співачки, учасниці всесвітньовідомого тріо сестер Байко.

На світлині Ніна, Даниїла та Марія Байко,
котрі від початку опікувалися хором «Лемковина»

До слова було запрошено хранительку традицій «Лемковини», яка співала в хорі від дня заснування, талановиту ведучу Анну Головчак. За влучним висловом Олени Падовської, «Анна, немов весталка, яка підтримує вогонь пам’яті. Вона незмінна для «Лемковини», досі залишається 17-річною, якою прийшла колись у хор. Саме Анна Головчак допомогла розібратися у величезному обсязі інформації про лемків і «Лемковину».

«Знаменно, – сказала пані Головчак, – що ми презентуємо книжку «Лемковині 50» у стінах музею всесвітньо відомої оперної співачки Соломії Крушельницької. Я схиляюся перед вами, пані Олено, бо ви зуміли написати гарну річ, адже ви були членом нашого колективу. Дякую видавництву «Растр-7» і його директору пану Михайлові Турку, які доклали до цієї праці чимало зусиль... Від самого початку в цьому хорі я, тоді 17-літня, відчула й усвідомила шалений біль, який пережили наші родичі, змушені тоталітарними режимами Польщі й СРСР терміново покинути рідні оселі, господарства, землю дідів і прадідів. Я народилася вже у Львові, але в мене міцні лемківські корені. Мій дід, який належав до заможних людей, мав великий архів: наша родина зберегла свій родовід до 14-го покоління. Лемки були розумні й талановиті люди. І через наш хор під назвою «Лемковина» пройшли великі особистості – композитори А. Кос-Анатольський, І. Майчик, М. Дацко; співаки-солісти опери Г. Гавриш, В. Ігнатенко; актори С. Максимчук, Б. Козак, Ю. Брилинський... У цьому колективі, який налічував до 90 чоловік, я вчилася. Моїми вчителями були викладач Тереза Кищак, брати Дмитро, Петро та Андрій Байси, Ганна Щерба. Я вчилася у них любові до своєї землі. Пів століття проіснував наш колектив. Отже, для чогось ми є, для чогось ми повинні бути. Хотіла би наголосити на тому, що наше товариство має здатність вести за собою інших...»

Олена Падовська подякувала доповідачці, що пані Анна згадала про Володимира Ігнатенка, адже сьогодні у стінах музею представлена виставка, присвячена творчості цього великого тенора.

Пригадали також поетів, які писали про «Лемковину» і для неї, привітали присутню в залі дружину поета Василя Хомика Марію з дому Одрехівських.

З науковою рецензією на презентоване видання виступила вчителька, хористка «Лемковини», сокільничанка Ганна Волошинська. Вона, зокрема, зазначила, що книжка потребує перевидання в кольорі і для того слід шукати достатні кошти: «Держава повинна будуватися на духовності й культурі. Бо сита держава – то дорога в нікуди».

Зі спогадами про оркестр народних інструментів «Лемковини» виступив його організатор і багатолітній керівник Зеновій Булик: «Дорогі прихильники лемківської пісні, придбав я книжку «Лемковині 50» під час урочистої академії до ювілею «Лемковини» в філармонії. В 1969 році був створений хор, який розвивав спів а капела, і так тривало 10 років. Я виріс в університетському «Черемоші», де був симфонічний оркестр. Присутній тут мій товариш професор Олег Шаблій грав на контрабасі, а у майбутньому дружина керівника «Лемковини» Івана Кушніра незабутня Ольга Дракус грала на бандурі. Багато наших музикантів-черемошан за моїм покликом прийшли в новостворений оркестр «Лемковини» – Люба Мороз, Юлія Смертига, Андрій Луцик... 1980-90-ті були роками піднесення для «Лемковини». Ми концертували по Івано-Франківщині, Тернопільщині, Закарпаттю, їздили в Крим, Луганськ, на Донбас. Побували в Польщі, Естонії... Велична й багата культура України – гуцули, бойки, лемки. І «Лемковина» продовжує славні традиції».

Науковець Галина Щерба вклонилася пам’яті видатних діячів лемківської культури – Романа Соболевського, завдячуючи якому колектив носить назву «Лемковина», Ганни Щерби, своєї тітки, яка була душею цього хору. Галина Щерба подякувала Олені Падовській за її працю та спонсору видання Петру Писарчуку.

Найбільше зацікавила присутніх промова 90-літньої Емілії Гвоздюк з дому Роман, колишньої хористки, яка полонила всіх невичерпною енергією, автентичним лемківським співом і дотепами. З висоти свого досвіду вона порадила: «Гордіться тим, що ви є лемки. Коли відзначали ювілей операції «Вісла», то люди говорили, що наша організація найбільше згуртована і у всьому перша. Дай вам, Боже, здоров’я. Щоб ви були щасливі».

Олена Падовська подякувала Ользі Стефанко з дому Мацієвській за багатолітню безкорисливу працю літописця хору, Ользі Федоро з дому Кищак та Марті Новицькій за допомогу в оздобленні видання фотоматеріалом. Вона наголосила на важливих і не завжди помітних суспільно-родинних функціях, які виконувала впродовж свого довгого тривання «Лемковина» – як пристановище для депортованих з рідного лемківського краю; як повноважний посланець України перед іншими народами; як плакальник над тими, що відійшли у засвіти; як школа для прийдешніх громадян України і майбутніх своїх співаків.

На правах господині – організатора заходу слово взяла працівниця музею, донька скульптора, академіка, довголітнього ректора Львівської академії мистецтв Емануїла Миська Роксоляна Пасічник, яка розповіла про зв’язки її родини з представниками львівської інтелігенції родом із Лемківщини: скульптором Василем Одрехівським, сестрами Ніною, Даниїлою і Марією Байко. Далі під її акомпанемент на фортепіано всі учасники презентації заспівали лемківську народну пісню «Спомни тоті часи...». Відтак вечір добіг свого кінця, хоч ніхто не поспішав попрощатися з гостинною оселею музею. Всі висловлювали сподівання на продовження доброї традиції творчих зустрічей.


Максим Болкот 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ