Младен Бартуловіч: «Пізнав український футбол з усіма його реаліями» (Фото)

Випускник кафедри футболу (завідувач – доцент Ігор Лапичак) Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, 33-річний хорватський півзахисник Младен Бартуловіч, який упродовж кар’єри виступав в українському чемпіонаті за «Дніпро», криворізький «Кривбас», львівські «Карпати», полтавську «Ворсклу» і луцьку «Волинь», а нині грає за клуб Першої ліги «Інгулець» з селища Петрове, у відвертому інтерв’ю розповів про свій приїзд до України, найрідніші для себе клуби, орендні угоди та ситуацію з продовженням поточного сезону.

 

Старт в «Хайдуці»

Народився я взагалі на території сучасної Боснії та Герцеговини, але тоді це була територія Югославії. Батьки були вимушені втікати від війни до Німеччини, де власне й розпочиналася моя футбольна дорога, адже саме там я пішов до школи та вперше записався до секції футболу. Потім сім’я повернулася до Хорватії, де вже вдалося потрапити до системи «Хайдука». Щоправда, на дорослому рівні за «Хайдук» я встиг відіграти усього півтора роки, після чого «Дніпро» викупив мій контракт.


Маловідомий «Дніпро»

Зрозуміло, що була певна невідомість щодо клубу, але «Дніпро» тоді вже знали в Хорватії за виступами в Кубку УЄФА. До того ж я грав проти «Дніпра» на зборах у Туреччині. Мені з адаптацією дуже допомогло те, що тодішній наставник команди Олег Протасов говорив англійською. У його тренерському штабі був серб, який дуже мені допомагав. Та й хлопці з команди вже потихеньку починали спілкуватися російсько-англійським міксом, і вже за пів року я міг спокійно говорити російською.

 

Варіанти кар’єри

У мене був п’ятирічний контракт з клубом, тому хотілося грати, а не просто сидіти. Ви ж розумієте, що варіантів куди піти в оренду було рівно стільки ж, скільки клубів було у його власника Ігоря Коломойського. Тобто в іншому напрямку рухатися ніхто не міг, а так як потрібно було грати хоч десь, то я погодився поїхати до «Кривбаса». Не можу сказати, що рівень умов у клубі був аж занадто контрастним на фоні «Дніпра». Так, умови були гіршими, але непоганими. Я навпаки радий, що тоді опинився в Кривому Розі, бо саме там мені вдалося побачити український футбол з усіма його реаліями.


Рідні клуби

Для мене рідними є «Дніпро» та «Кривбас», бо саме там я провів найбільше часу. Хоча тепло згадується й час проведений в Полтаві, якби не всім відомі обставини, то я б там залишився й надалі.


Останній сезон «Кривбаса»

У Кривому Розі саме тоді підібрався гарний колектив і всі умови для гри в футбол були. В першому колі в нас не все виходило, а на другу частину чемпіонату усі вже виходили з розумінням того, що клуб «помре». А нам нічого більше не залишалося як грати, адже всі були ще молодими і потрібно себе зарекомендувати для подальшого працевлаштування. Чималу роль в успіху тієї команди відіграв і тренерський штаб на чолі з Олегом Тараном, який нас постійно мотивував та заводив. А з фінансової точки зору тоді рятували вдалі результати з грандами.


Як «Дніпро» з оренди повертав

Під час зборів з «Карпатами» мені зателефонував Андрій Русол та сказав, що потрібно повертатися в розташування «Дніпра». Хоча я готувався до другого сезону в «Карпатах». Справа в тому, що у Львові я класно провів перший сезон і хотілося залишитися. Але повернення до «Дніпра» у будь-якому випадку було кроком вперед, адже клуб був за статусом вищим та й команда тоді зіграла в фіналі Ліги Європи.

 

Балканська діаспора «Дніпра»

Звичайно, я більше спілкувався з хорватськими хлопцями, окрім Стрініча та Калініча в «Дніпрі» був фізіотерапевт з Хорватії та повар Любомир Тошич, який зараз працює в «Шахтарі». Окрім того були чехи Мазух і Лаштувка, а взагалі в тій команді всі класно ладили між собою.


Борги «Ворскли»

У Полтаві було все для того, аби прогресувати: база, стадіон, тренери. Відверто кажучи, я мав опинитися в Полтаві на пів року раніше, ніж це сталося, але «Дніпро» мене не відпускав, тому довелося чекати пів року та йти вільним агентом. У «Ворсклі» реально дуже гарно продумані та організовані усі процеси. Але фінансова ситуація змусила мене поїхати не лише з клубу, а й з країни в цілому. Розумієте, дуже складно жити, коли затримка в зарплатні складає аж десять місяців. За півтора року мого перебування в Полтаві хвости по боргах виросли з декількох місяців до десяти... Хоч мені й пропонували новий контракт, але як можна було залишатися та вірити, якщо вони навіть старих боргів не могли закрити вчасно. Справа навіть не в тому, що за новим контактом я б погодився на пониження зарплатні, а в тому, що, навіть, у такому випадку не було гарантії, що платитимуть своєчасно.


Їхав в «Термаліку», а приїхав в «Медзь»

Спочатку я мав переходити до зовсім іншої команди – «Термаліки» з польської Екстракляси. Я навіть встиг з’їздити туди на перегляд і мені сказали, що зацікавлені в моїх послугах. Але потім стався якийсь казус, президент не захотів підписувати футболіста під тренера, якого в підсумку було відправлено у відставку за два тижні. А трансферне вікно вже закривалося, тому треба було щось вирішувати. І на мене вийшов агент, який за сумісництвом працював спортивним директором в «Медзі» та запросив до них на три місяці, мотивуючи реальними шансами на Екстраклясу. Щоправда, того сезону нам не вистачило одного очка, щоб підвищитися в класі. А вже наступного року ми з першого місця зуміли вийти до найвищого дивізіону Польщі. Щоправда, керівництво почало масово підписувати нових гравців, попри те, що там вже була сформована боєздатна команда. Я відразу зрозумів, що все менше гратиму, тож вирішив розірвати контракт і повернутися до України.


Перехідні матчі з «Карпатами»

Часто згадую моменти, які ми не змогли реалізувати в обох матчах проти львівських «Карпат», в тому числі й свій удар в поперечину за рахунку 1:1. Також був епізод з непризначеним пенальті у ворота львів’ян, але це вже історія. Та й ми самі винні, що довели все до матчів плей-оф, я вважаю, що «Волинь» того сезону не добрала своїх очок під час чемпіонату.

 

Умови «Інгульця»

Ми поговорили з Олександром Поворознюком і я вирішив погодитися на його пропозицію. В «Інгульця» є амбіції, класний колектив та тренер, чому б не спробувати реалізувати ці амбіції в життя. Я знаю, що в «Інгульця», «Колоса» та інших клубів з невеликих населених пунктів є дуже багато хейтерів та скептиків, але я на таких людей взагалі не звертаю уваги. Якби в Україні було б більше таких «колосів» та «інгульців», то країна тільки б виграла від цього. В Петровому, наприклад, є база для проживання гравців, якісне штучне поле, натуральні поля. Ну скажіть, хіба це не умови? До того ж, у нас стадіон вже активно будується. Я думаю, що для футболіста важливо, щоб було де перед матчем відновитися і йому неважливо, де грати – у селі чи місті, якщо він має всі умови для гри.


Лідери Першої ліги

Я не здивую, якщо скажу, що перша сімка команд має однакові шанси на вихід в УПЛ. Навіть «Агробізнес» з «Металістом 1925» нічим не поступаються сьогоднішнім лідерам, хоч і знаходяться на шостому та сьомому місцях. Щільність таблиці за мене говорить про рівність семи клубів в Першій лізі. А завершити чемпіонат так, як хотіли деякі зробити – це свавілля! Тож добре, що усе вирішуватиметься безпосередньо у грі на футбольному полі, а не в сварках у кабінетах чиновників.


Що зараз хочуть футболісти

Зараз уже всі починають грати! Навіть діти розпочинають тренування, а в змаганнях ПФЛ відмовлялися до останнього... Я розумію, що деякі керівники хотіли зекономити кошти, але ж футболісти мають грати! Я впевнений, що якби ви зараз запитали саме гравців клубів, що голосували за припинення чемпіонату, то всі б сказали, що хочуть продовжувати чемпіонат. Ця ситуація абсолютно не прикрашає український футбол.

 

Доленосні наставники

Мені дуже подобалося працювати зі Славеном Білічем, він постійно викликав мене до хорватської молодіжки. Потім Біліч очолив вже й національну збірну, куди я також регулярно викликався. Так, я не зіграв багато матчів за головну команду Хорватії, але все одно перед Євро-2012 був у заявці своєї збірної майже на всіх іграх. Він завжди позитивно на мене впливав і про цього наставника я можу говорити лише хороші слова. Зрозуміло ж, що його шлях говорить сам за себе. А в Україні на мене дуже сильно вплинув та найбільше дав Олег Таран. Хоча я вдячний кожному, з ким вдалося попрацювати, бо від кожного я щось для себе взяв.

 

Що таке для мене Україна

Доля так склалася, що я тут в Україні знайшов своє сімейне щастя. В Дніпрі я вже почуваюся як удома, люблю це місто. Я вже навіть не знаю, де в мене перший дім, а де – другий (сміється). Увесь побут в мене вже тут: друзі, сім’я, робота.


За матеріалами pfl.ua 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ