Студент ЛДУФК Андрій Тишковець: «Хочу до наступного олімпійського циклу вийти на пік форми»

Студент Львівського державного університету фізичної культури, член національної збірної України з боксу, майстер спорту міжнародного класу 21-річний Андрій Тишковець став чемпіоном України 2017 року (вагова категоря до 52 кг), а торік у Харкові був третім.

– З одного боку, ти не відстояв звання чемпіона України, яке здобув 2017 року у Львові, а старший тренер збірної Львівщини Роман Семенишин напередодні чемпіонату України бачив тебе щонайменше у фіналі? Як ти оцінюєш свій виступ?
– Загалом результатом не задоволений, бо перед тим був чемпіоном України, а тепер став лише третім. З першого місця зіскочити на третє – образливо. Перед чемпіонатом України в Харкові трохи застудився і підійшов у неналежній фізичній формі до змагань. Через це, вважаю, програв півфінальний бій Ростиславові Білостоцькому з Донеччини. Перший раунд класно відбоксував – усі судді віддали його мені. А далі фізично я не «стягнув», трошки поступився. У психологічному плані я був повністю готовий. Ми з Ростиславом боксуємо чи не на кожному чемпіонаті. Зокрема, перед тим я його переміг у півфінальному поєдинку. Цього разу не вдалося. Вважаю, що через хворобу.


– Непотрапляння у фінал суттєво погіршує твої шанси на участь у ліцензійних турнірах на Олімпійські ігри?
– Погіршує, адже перші два номери матимуть пріоритетне право їхати на чемпіонати світу та Європи. У нас, як вам відомо, скоротили кількість вагових категорій з 10-ти до 8-ми. Тепер за новими правилами змагатимемося у квітні на турнірі пам’яті Миколи Мангера в Херсоні. Там відбудеться остаточне формування національної збірної. Рук не опускаю, адже навіть у третього номера може з’явитися шанс поїхати на якийсь із ліцензійних турнірів. А в Херсоні можна й поліпшити свої позиції.

– Правда, що тільки фіналісти чемпіонату України в Харкові отримуватимуть заробітну плату як збірники України?
– Треті номери також. У нас перший і другий номери отримують повну ставку, а два треті номери мають по півставки. Знаєте, це доволі цікава штука. Я, наприклад, нині навчаюсь у Львівському державному університеті фізичної культури , а в мене за плечима вже 1,5 року робочого офіційного стажу.

– Яку отримував зарплату у статусі чемпіона України?
– У середньому тисяч сім. Тепер уже буде 3,5 тисячі. Ну, і стипендію ще отримую.

– На якому курсі навчаєшся?
– На третьому. Я закінчив Львівське державне училище фізичної культури і перевівся в університет відразу на третій курс.

– Зі скороченням кількості вагових категорій у твою вагу до 52 кг перейдуть хлопці з найлегшої ваги (до 49 кг). Це посилить конкуренцію?
– Звичайно. Нам і без них було не дуже сумно. А з ними конкуренція ще більше зросте. Боксуватимемо, а що робити.

– З Ростиславом Білостоцьким ти дуже добре знайомий. А з лідером категорії, бронзовим призером чемпіонатів світу, Європи та Європейських ігор Дмитром Замотаєвим із Запоріжжя?
– На офіційних змаганнях ми ще жодного разу не зустрілися. А на тренуваннях, зборах я з ним багато разів стояв у парах. Звичайно, він – лідер, заслужений майстер спорту. Він технічний, дуже сильний противник. Але, як-то кажуть, він така сама людина, як і ми. Має дві ноги, дві руки. Перемогти можна кожного, треба працювати.

– Що скажеш про іншого студента ЛДУФК львів’янина Назара Куротчина, лідера категорії до 49 кг, п’ятиразового чемпіона України?
– Він доволі хороший, досвідчений. Уже старший, багато років у збірній. Увесь світ побачив, боксував із найсильнішими пацанами. З ним також буде тяжко. А ще ж є Ігор Сопінський з Києва, Максим Фатич з Миколаєва… Вага буде дуже конкурентна.

– Після чемпіонату України я говорив із твоїм однолітком Сергієм Гуком, який у Харкові став п’ятим. Він не бачить перспектив для себе серед любителів і хоче переходити у профі...
– Я наразі нікуди не маю наміру переходити. Вважаю, наразі моя кар’єра непогано розвивається. Серед молоді тричі ставав третім, ніяк мені не вдавалося вибитися в лідери. Та, зрештою, виграв перший чемпіонат України серед чоловіків до 22 років. Потім поїхав у Харків на дорослий чемпіонат України, став третім. Пізніше боксував у фіналі з Білостоцьким на чемпіонаті України до 22 років, він тоді переміг. І на дорослому чемпіонаті України торік у Львові я став першим. Наразі це найбільший мій успіх. Знаєте, кожен обирає свій хліб. Я свій вибрав. Треба йти і працювати. По-перше, це гроші. Отримую зарплату, і поки є фінансування, чому не боксувати? Та й, зрештою, я ще навчаюся в університеті. Тут мій авторитет працює на мене, адже мені легше складати заліки й іспити. Викладачі по-іншому ставляться, знаючи, що я – член національної збірної України, майстер спорту міжнародного класу. Трохи підготуєшся – і вже легше.

– Двічі ти брав участь у чемпіонатах Європи – серед молоді та серед чоловіків до 22 років, але до медалей не добрався. Чому?
– Уперше на чемпіонаті Європи серед молоді 2015 року в Польщі мені не пощастило з жеребкуванням. Перед цим чемпіонатом в Україні були відбірні змагання до нього – турнір на призи братів Кличків. Так-от, у півфіналі я боксував з вірменином і здолав його, а він на чемпіонаті Європи йшов у другій частині сітки і став срібним призером. А я залишився без медалі, поступившись у чвертьфіналі ірландцеві. Там не було мого особистого тренера Зоряна Шевадзуцького, який знає, що мені треба робити. Я їздив зі старшим тренером збірної (Леонід Лоївський – авт.). Він нав’язував мені не мій стиль боксу. Тоді я був молодий, у технічному плані не дуже сильний, але був фізично добре розвинутий. Мені треба було просто йти і «ламати» ірландця. Тоді було б усе добре. А так не впорався в технічному плані та програв бій за медаль. Зайняв п’яте місце. А торік теж поступився ірландцю – уже в першому бою. Він був набагато вищий за мене і дуже незручний.

– Які цілі ставиш перед собою в боксі?
– Звісно, хочеться здобути медаль Олімпійських ігор. А мінімальна ціль – хоча б потрапити на Олімпіаду. На найближчу 2020 року в Токіо – не знаю, як вийде. По-перше, я ще молодий, не маю достатнього міжнародного досвіду. А от на Олімпіаду-2024 хочеться обов’язково поїхати. Основну ставку робитиму на наступний олімпійський цикл. Хочеться за ці 2-3 роки набратися досвіду і до наступного олімпійського циклу підійти на піку форми.

– Нині наші боксери-професіонали виблискують на світовому рівні. Це стимулює молодих боксерів, додає мотивації, щоб повторити їхнє досягнення?
– Так, звичайно. А головне – ми пишаємося, що виступаємо за ту саму країну, що й вони, що в нашій державі є такі великі чемпіони.

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ