Тарас Гарцула: «У наступному сезоні хочемо боротися за ТОП-6 світового рейтингу»

У німецькому Берхтесгаден-Кенігсзее, на тамтешній санно-бобслейній льодовій трасі, чотири дні тому завершився ювілейний, 50-й, чемпіонат світу з санного спорту, який був дуже успішним для збірної України, за яку виступали й четверо представників Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського. Підсумки світового форуму підбив головний тренер національної команди Тарас Гарцула, який диплом про вищу освіту здобув у стінах нашого вишу.

– Пане Тарасе, знаю, що одразу після завершення командної естафети, ваші підопічні пішли здавати тести на COVID-19. Як вони пройшли?
– Пройшли швидко, а результати тесту у всіх негативні. Так що все добре. Ми допущені до фінального етапу Кубка світу, який пройде найближчими вихідними, 6-го і 7-го лютого, в швейцарському Санкт-Моріці. Так що будемо боротися за шосте місце в загальному рейтингу серед команд. Швейцарія – дорога країна, але треба їхати, бо це наш рейтинг. Якщо ми один етап Кубка світу пропускаємо, то впадемо в рейтингу і це негативно позначиться на стартах в наступному сезоні.

– Раніше на чемпіонатах світу ні одному з нинішніх членів збірної України не вдавалося потрапляти у ТОП-20 в індивідуальних змаганнях. А тут Антон Дукач став 20-им, Ігор Стахів / Андрій Лисецький на двомісних санях фінішували 19-ми, а Андрій Мандзій взагалі у спринті показав 13-й час. Ну і сьоме місце в командній естафеті – це хороший показник. Виходячи з цього, можна вважати виступ нашої команди суперуспішним?
– В американському Лейк-Плесіді, на чемпіонаті світу 2009 року «бронзу» здобула киянка Наталія Якушенко. Але вона закладала базу ще в часи Радянського Союзу і виступала за збірну СРСР. А сучасні українські санкаріне підходили до того рівня. Якщо взяти чоловіків, то це в нас найкращий результат в історії Незалежної України. Раніше вище 22-го місця наші хлопці не піднімалися. І взагалі раніше довгий час чоловіків на одиночних санях не возили на міжнародні змагання, бо вони були неконкурентними, займаючи 40–50-ті місця. Возили тільки жінок і двомісні екіпажі. Тому 13-е місце Мандзія і 20-е Дукача – це хороший результат.

Ми знаємо наші проблеми. В нас дещо слабший чоловічий екіпаж – у Ігоря Стахіва зірвана спина. А лікаря у нас в команді немає. Тому на змаганнях доводиться звертатися до лікарів з інших команд. Спробуємо з весни залікувати йому спину. І тоді, думаю, можна буде боротися за шосте місце і в естафеті, і в загальному рейтингу команд. Але не будемо загадувати. Це санний спорт – і лід тут слизький.

– Що було найскладнішим під час підготовки до чемпіонату світу і вже безпосередньо упродовж нього для вас та команди?
– Україна має безвіз і ми можемо в’їжджати в Європу лише на 90 днів за півріччя. Всі траси в Європі і ми не мали достатньо часу на них потренуватися. До першого етапу Кубка світу ми готувалися тільки в латвійській Сігулді і в німецькому Альтенберзі. І то там було тепло плюс нешвидкий лід. У нас є дев’ять етапів Кубка світу і чемпіонат світу – це десять тижнів або 70 днів. І якщо все порахувати, то в нас реальної підготовки до міжнародного сезону було 20 днів. Це перша проблема.

Друга проблема – всюди себе треба було обмежувати, контролювати у зв’язку з пандемією COVID-19. Це дуже складно, незручно, непрактично. А на самому чемпіонаті для тренерів було складно по дев’ять годин в день проводити на трасі, на холоді. Міжнародна федерація санного спорту розробила концепцію і від неї відштовхувалися всі команди. Мова про те, що команди були розбиті на мікрокоманди щоб мінімізувати контакти. Бо якщо хтось захворів, можна було від’єднати одну мікрокоманду, але зберегти збірну. Тому і тренування відбувалося в тих мікрокомандах.

– Як почувається Олена Смага після падіння? Взагалі на чемпіонаті було чимало падінь. Це через складність траси?
– Олена Смага отримала опіки на колінах – від тертя об лід при падінні. Але загалом почуває себе нормально, без проблем. Нічого страшного немає. Після Нового року на цій трасі в Берхтесгаден-Кенігсзее відбувався етап Кубка світу. Тоді тут траса була спокійніша – повільніше всі їхали. А зараз на трасі більше льоду і траса стала дуже швидкою. У суботу було встановлено три рекорди траси. Тому ми в перший день тренувань зняли нашу молоду двійку Вадим Микиєвич / Богдан Бабура і Олега-Романа Пилипіва на одиночних санях – аби просто їх не травмувати, бо на чемпіонаті були травми. Зокрема, перелом отримав чех, в лікарню потрапив поляк, ще були травми... Здоров’я важливіше, я вважаю. А щодо траси, то вона одна із найскладніших в світі. Знаєте, Міжнародна федерація санного спорту придумуєрізне, аби зменшити швидкість, а ми, щоб показати кращий результат, шукаємо варіанти її збільшення.

– Що скажете українським вболівальникам? Ви, очевидно, бачите, як підтримують команду в соцмережах любителі санного спорту. Чи відчувала команда цю підтримку?
– Так, нам дуже приємно, що нас почали бачити, що про нас пишуть і говорять. Дуже приємно, що серед зимових видів спорту ми вже стали третіми. Добре, що є можливість рости і показувати кращі результати. Спеціалісти відзначають, що ми прогресуємо і швидше почали їхати, почали наступати на п’ятки лідерам. Це приємно.

Якщо взяти командну естафету, то давайте розберемо, хто перед нами. Перше місце – Австрія, в них є дві працюючі траси. Друге місце – Німеччина, яка має чотири сучасних траси. Третє місце – Латвія, у якої є сучасна велика стартова естакада і санна траса. І от зараз в нас ще тиждень змагань і ми їдемо додому. А вони приїжджають додому в кінці сезону і можуть експериментувати з саньми, з траєкторіями. А в нашому варіанті такої можливості немає. Попереду нас також США – в них є стартова естакада. Італія – має стартову естакаду і вони в 100 км від австрійського Інсбрука, де мають можливість постійно тренуватися. Росія – в них дві санні траси. І ми сьомі, які не маємо жодної нормальної траси, де можна тренуватись. От ми за тиждень приїжджаємо додому і в нас сезон закінчився. Тому що в Європу ми виїхати не можемо, бо нам не вистачає кількості днів перебування там. Плюс COVID-19 – самі знаєте, як вирватися з країни. Дуже важко. Тому ми нікуди вже не поїдемо. А в інших сезон ще продовжується до середини березня.

– Тож що чекає на нашу збірну після повернення додому?
– Після двотижневої паузи ми знову приступимо до тренувань. Будемо піднімати функціоналку, бо в цьому сезоні мали проблему через заборону тренуватися в спортзалах. І як цю форму тримати? Ми зараз будемо це наганяти, знаємо, що треба робити. Ми все дуже гарно проаналізували. Оскільки ми показали кращі результати, в нас має бути більше фінансування. Тому ми з оптимізмом дивимося в олімпійський сезон. Як кажуть, апетит приходить під час їжі. Так і в нас. З покращенням результатів, хочеться їх ще покращувати. Бо бачимо, що можемо конкурувати і це додає нам сил та мотивації.


За матеріалами сайту відділення НОК України у Львівській області 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ