«Віце-Міс ЛДУФК – 2019» Діана Кочут: «Головне в серці почуватися королевою» (Фото)

Вона гарна, витончена, доброзичлива у своїх вчинках. Навчається на першому курсі факультету педагогічної освіти (спеціальність – хореографія). У конкурсі краси, який організував студентський профспілковий комітет Львівського державного університету фізичної культури ім. Івана Боберського, здобула перемогу в номінації «Міс талановитість» і отримала один із головних титулів – «Віце-Міс ЛДУФК – 2019». Отож, про конкурс, мотивацію, східний танець, фізичну культуру, гармонійний розвиток особистості розмовляємо з неймовірною Діаною Кочут.

– Діано, що найперше ти б хотіла розповісти про себе?
– Я займаюся східними танцями з восьми років. Це була заповітна мрія моєї мами. На той час ще не розуміла для чого це мені. З чотирнадцяти років вже й сама викладала у дітей сучасні танці. Я танцювала у колективі «Едельвейс», звідки пішла два роки тому. Моя тренерка Олена Левицька взяла мене в шоу-балет, бо на свій вік виглядала старшою, а там танцювали 30-35-річні. Згодом запросила мене попрацювати з маленькими танцюристами. Я погодилася. Було цікаво, хоча хтось може подумати, що в чотирнадцять років – ще дитина і як так можна. Вважаю, що в будь-якому віці потрібно здобувати досвід. Я працювала з дітьми різних вікових категорій: трьох-чотирьох років, паралельно були групи шість-вісім років і найстарші – юніори. Із останніми, моїми однолітками було найцікавіше, але слід було показати, що ти все ж старший, бо ти – тренер. Це вдавалося, танцюристи виявляли повагу, любили мене. Так тривало два роки аж до мого відходу з колективу.


«Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО НЕ МОЖУ БЕЗ ТАНЦІВ, БЕЗ РУХУ»

– А що стало причиною цього рішення?
– Почалася підготовка до ЗНО. Моя тренерка часом не стримувала емоцій, дуже часто ображала дівчат, які танцювали в балеті. Кожен тренер працює з дітьми так, щоб в них не з’являлася зірка на голові, але це вже переходило усякі межі. Насправді я терпляча. Але, коли тебе ображають, це нестерпно. Усе кинула і пішла. Взимку за пів року я зрозуміла, що не можу без танців, без руху. І почала у своїх добрих знайомих далі займатися східними танцями.

– На твою думку, які почуття та емоції вбирає східний танець?
– Найперше відкриває жіночність. Відчуваю за собою, що якось відрізняюся, бо займаюсь східним танцем і він такий емоційний, слід показати себе залежно від стилю сумною чи веселою, має бути своєрідна акторська гра.

– А як тобі вдається щораз прожити ці емоції по-іншому?
– Насправді на тренуванні багато над цим працюємо. Але там важко показати емоції перед своїми, коли стоїть тренерка, дівчата, яких знаєш. Буває незручно. А на сцені, перед незнайомими людьми, набагато легше це зробити.

– Чи співпрацював колектив з викладачами акторської майстерності?
– Так, у світі східних танцюристів є дуже харизматичні дівчата, професіонали. Ми ходимо до них на майстер-класи, де підказують, як виявити себе із того чи іншого боку.

– Діано, чи має значення для східного танцю типаж зовнішності?
– Тут немає обмежень. Головне, щоб людина вміла себе подати з кращої сторони, підкреслити свою індивідуальність.

– Чи просто освоїти танцювальну техніку?
– На перший погляд може здатися, що все просто. Насправді, це роки тренувань, ми щораз працюємо над розробкою хвиль, вакууму. Щодня потрібно тренуватися, вдосконалюватися. Бо як здається, що класно танцюєш і не треба вже кожен рух відпрацьовувати, то за місяць не буде нічого.

– А чи є якісь обмеження щодо харчування?
– Так, за цим треба слідкувати, перед тренуваннями не їсти, але зміна плюс-мінус два кілограми не є суттєва. В нашому танці це дозволяється.

– На твою думку, чи достатньо в Україні танцювальних шкіл?
– Достатньо, але великою проблемою є те, що держава не хоче сприяти розвитку танцювальних студій. Вимагають багато документів, непотрібних довідок для людини, яка хоче відкрити свою справу. Це надзвичайно важко. Людина, яка не сильна духом, не зможе цього зробити, хоча мріє навчати дітей.

– Чи може особистий приклад бути мотивацією для дітей?
– Звісно. Треба завжди доносити дітям, що вони мають бути найкращими, хорошими, добрими. Діти спостерігають, що я іноді буваю строгою, іноді – доброю і це теж потрібно «фільтрувати». Вони беруть з мене приклад.


«НІХТО НЕ ВІРИТЬ, ЩО ЦЕ МОЯ МАМА»

– Як ти слідкуєш за собою, піклуєшся про свій гармонійний розвиток?
– В мене є хороший стимул – моя мама, яка на свій вік виглядає дуже гарно і всі нею захоплюються. Ніхто не вірить, що це моя мама. Вона також займалася танцями, є майстром спорту з фехтування. Коли створювалася наша сім’я, спорт якось закинула (у мене два брати, одному 28 років, а з меншим ми двійнята). Але спорт дав їй дуже хороший старт у житті. Мама ходить на йогу, бачату – це неймовірно чуттєвий, романтичний танець. Чим лише не займається! І ще моя мама визначає сумісність людей за зорями, вона дуже довго навчалася цьому на спеціалізованому курсі астрології. Думаю, що це саме той період у житті, коли люди прагнуть щось змінити. І мама це зробила, повністю змінивши русло своєї діяльності і все їй добре вдається.

– А чи ти цікавилася своїм майбутнім?
– Ні, в майбутнє не заглядала (сміється). Але, наприклад, мою маму можна запитати, як буде в такій-то ситуації, якщо зроблю ось такий крок і вона порадить щось конкретно. Коли я йшла від своєї тренерки, були такі запитання: як буде, якщо піду і якщо залишуся. І, однозначно, відповідь була: йти. Так і сталося.

– Отож, Діано, ти могла запитати й про конкурс «Міс ЛДУФК – 2019»...
– Ні, цього не робила. Тільки мама наголошувала, що може бути несправедлива оцінка суддів, ще щось. Не знаю, чи це було так, але тим не менше, про це йшлося.

– Як у сім’ї ставляться до твоїх захоплень?
– Дуже позитивно. Старший брат також танцював бальні танці. Потім настала черга нас із молодшим братом. Ми – двійнята, тому нас віддавали в один час, але в різні колективи: брата – на бальні танці, мене – на східні. Дуже любимо один одного. Наша сім’я вся танцювальна, тільки тато займався музикою. Однаково, всі люди творчі (сміється).

 

«МЕНЕ ОТОЧУЮТЬ ЛИШЕ ХОРОШІ ЛЮДИ»

– А як тобі вдається випромінювати позитивну енергетику?
– Мене оточують лише хороші люди, а якщо зустрічається хтось з негативом, то намагаюся захопити їх своєю енергетикою, щоб вони змінилися. Потрібно спілкуватися в хорошому тоні, не грубіянити, бути культурною людиною. Налаштовую себе на те, що маю бути спокійною. Тим паче, мене оточують діти, в них хороша енергетика. От приходять на заняття і кажуть: «Діано, вітаємо Вас з Віце-міс!». Звідки вони знають, що це за титул?! Їм лише по три роки!

– Які твої позитивні риси?
– Доброта, щедрість, почуття гумору, врівноваженість. Я активістка, староста групи. Мені подобається бути в русі, але я ніколи не є надто енергійною. Не можу виявляти якийсь негатив, але й всюди мене не може бути багато. Вважаю, що має бути гармонійна командна співпраця.

– Хто є твоїм найбільшим другом?
– Насправді друзів багато, але найкращими є двоє. Це хлопець, з яким товаришую з дванадцяти років. А також Вікторія, вона живе у Жовкві, але ми щодня спілкуємося. Вікторія завжди мене підтримує. Наприклад, коли публікую фотографію в інтернеті, то всі пишуть компліменти і ніхто не скаже, якщо не той ракурс чи вираз обличчя. А моя Віка мене похвалить і скаже, як щось не так.

– Як ти відпочиваєш?
– Якщо дуже виснажена – сиджу вдома, роблю маски для лиця, волосся. Це ідеальний відпочинок. Або їду за місто, в Карпати – там відпочиваю і душею, і тілом. З колективом часто подорожуємо, бо їздимо на конкурси і фестивалі.

– Розкажи про свою діяльність фотомоделі.
– Ніколи не займалася в модельній сфері, але якось мені написали в Instagram і запросили на фотозйомку у весільний салон «Білий ангел». Тоді у мене не було часу, а згодом думаю: чому ні? Це досить цікава можливість розкрити себе з іншої сторони. Мене часто хвалять, що вдається відчути настрій сукні.

– Якби ти могла щось змінити в нашій державі, щоб б ти зробила?
– Найперше я б хотіла, щоб ніде не було корупції, щоб Львів і всі міста України естетично розвивалися. Якщо йдеш містом і тобі подобається архітектура, квіти – наповнюєшся хорошим настроєм, день заряджений на позитив. У нас на конкурсі «Міс ЛДУФК» було запитання, як краса може врятувати світ. Якби це запитання адресувалось мені, то відповіла б так. Красива людина не може врятувати світ. Але це може зробити красиве оточення, естетичне задоволення людей, які бачать гарну вулицю і їм хочеться гарно виглядати. А якщо люди похмурі, злі – неможливо врятувати світ красою.

– Діано, є люди, яким щось не виходить в житті, в них опускаються руки. Що тоді робити?
– Думаю, поруч мають бути люди, які підтримають. Не потрібно закриватися в собі, слід комусь розповісти свою проблему, наприклад найближчій подрузі. Якщо такої можливості немає – треба йти до моєї мами (сміється). Вона допоможе усім і це дійсно правда!


«Я ЧІТКО ЗНАЛА: ЙДУ ВЧИТИСЯ У ЛДУФК

– Які заняття в Університеті для тебе є найцікавішими?
– Класичний танець, який виробляє дисципліну. Також цікавий предмет «Історія музики», який веде Тетяна Василівна Зайдель. Вона енергійна, позитивна людина, дуже гарно співає і мотивує нас сумлінно працювати. Вивчаємо класичну музику Баха, Моцарта, також українські пісні. Решта все попереду! Отож на 100% задоволена вибором навчального закладу. Друзі подавали документи в різні вузи, а я чітко знала: йду у ЛДУФК! До речі, тут вчилися мої тренери – Аліна Мацевко і Катерина Комар.

– На твою думку, яке значення фізичної культури для формування особистості людини?
– Для будь-якої людини фізична культура дає стимул, розвиває не лише ззовні, але й внутрішньо, створює певний стержень. Займаючись спортом, не можеш собі дозволити з’їсти цілий торт, пропустити тренування. Людям бракує мотивації розпочати заняття фізичною культурою, але якщо не спробувати, то не дізнаєшся, чи це тобі підходить.

– Кажуть, в нашому Університеті – найкращі хлопці, сильні, стрункі...
– Так, в нас багато гарних хлопців, але я помічала некультурну поведінку. Це не всіх стосується, звісно. Бувало, йдуть гарні дівчата – всі починають свистіти, обговорювати. Але є й джентльмени: можуть притримати двері, сказати: «Проходьте!», «Можливо, шукаєте якусь аудиторію?».

– В якій професії бачиш себе у майбутньому?
– Лише хореографом і тренером. Хочу відкрити свою танцювальну студію, хоча моя мама каже, щоб я захищала дисертацію і була професором (сміється). Можливо, колись про це задумаюся.

 

«ПІДМОРГНИ І СЛАВА В ТВОЇХ РУКАХ»

– Розкажи, як ти зголосилася на конкурс «Міс ЛДУФК – 2019».
– Мені було цікаво, ніколи у подібних заходах не брала участі. Моя викладачка з фізичного виховання Наталія Віталіївна Пугач каже: «Ідіть, дівчата, сьогодні на 16:00, пробуйте». І ми пішли з одногрупницями, троє пройшли відбір, одна – ні. Загалом нас залишилося вісім учасниць.

– Більшість дівчат-конкурсанток «Міс ЛДУФК – 2019» – блондинки, а в тебе довге, чорне волосся... Чи говорили про твою особливість?
– Так, мені казали про це. Й до усього цього у мене був яскравий макіяж, можливо навіть занадто, але це ж сценічний образ. Говорили, що виділяюся в якихось рухах, виходах. Мабуть, тому це було помітно.

– На обличчі у тебе завжди була усмішка, але як насправді почувалася?
– Перед кожним виходом ми дуже хвилювалися, як все буде, трималися за руки. Не знаю чого, але переживання були. Та коли виходиш на сцену, стає якось легше, бо ніхто не знає, яким має бути той чи інший рух. Тобто вже на сцені було простіше, гармонійніше.

– Є люди, які виходять на сцену і не бачать нічого, їх не відволікають прожектори, інші речі. Чи легко тобі це вдавалося?
– Щодо прожекторів, то вже звикла, ми з ними дружимо (сміється). Професійні танцюристи дивляться повз них. Глядач має бачити ваш погляд і я старалася дивитись на кожного. Під час свого виступу намагалася поглянути і на другий поверх, і на суддів. Але негарно зосереджуватися лише на суддях. Треба всім дарувати усміх, підморгнути і тоді слава в твоїх руках.

– Який твій улюблений вихід?
– Прикінцевий, у вечірніх сукнях. Але це вже було найбільше хвилювання. Також в діловому костюмі. Щодо суконь, то переміряла їх дуже багато. Обрала строгу і водночас блискучу, яка підкреслила поставу. Діловий костюм надали наші спонсори – шоу-рум жіночих костюмів Harvey. Це було ніжно-рожеве вбрання на фоні яскравого, ефектного макіяжу і чорного волосся. До речі, при такому поєднанні іде приємна енергетика.

– Чи був під час конкурсу якийсь курйозний момент? Відкриваєш коробку, а там нема босоніжок...
– У мене такого не було із жодним з костюмів, лише з танцювальним, бо з ним трохи складно розібратися.

– Які враження після цього етапу?
– Задоволена усім. Мені сподобалися заняття в модельній школі, у танцювальній студії, знайомство з новими хореографами, дівчатами-моделями. Всі учасниці конкурсу визнали, що це був великий розвиток для нас, також це слава в Університеті. Дуже приємно, коли йдеш і всі впізнають, що ти – «Віце-Міс». Звичайно, відчувалася заздрість, бо в когось, наприклад, був кращий костюм, в когось сукня, зачіска... Пригадую, всі дівчата захотіли вирівнювати волосся, а я думаю: зроблю об’ємні локони. А згодом перукарі кажуть, що всі зробили локони, хоча ми домовлялися, щоб не було однаково. Я вирівняла волосся і це був правильний вибір. Мені сподобалися організатори Ірина Кудрич і Діана Родич, які були дуже приємні з нами. Попри хаос в гримерці, дівчата допомагали і лишалися спокійними. Моя тренерка говорить, що головне зірка не на голові, а в серці. Це дійсно так. Після конкурсу вона наголосила: «Головне не корона на голові, а в серці, що ти так почуваєшся». Завжди також так кажу!

– Діано, дякую за розмову. Нехай повсякчас вдається щасливо іти під дощем, накрившись із мрій зітканим плащем. Успіхів тобі й надалі!
– Дуже приємно. Дякую Вам!


Розмовляла Іванна Литвинець 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ