Випускниця ЛДУФК Катерина Крива: «Карате – це моє життя, моя робота, думки»

Нещодавно випускниця Львівського державного університету фізичної культури, дворазова чемпіонка Європи з карате 2017 року, найкраща каратистка України 2015 року, найкраща спортсменка України в травні 2017 року Катерина Крива завоювала срібну медаль другого етапу елітної серії турнірів з карате – «Karate1 Premier League» у Дубаї (ОАЕ). Вихованка старшого викладача кафедри фехтування, боксу і національних одноборств нашого вишу Ігоря Богдана у жіночому куміте (до 50 кг) тільки у фіналі поступилася лідерові світового рейтингу Серап Озчелік з Туреччини. До Львова наша каратистка повернулася потягом Київ – Івано-Франківськ. На пероні вокзалу їх дуже тепло і душевно з прапорами, квітами й солодощами зустріли представники спортивного клубу «Самурай» на чолі з президентом Назаром Вітером, де працює тренером Катерина Крива.

– Катерино, зізнаюся, мене приємно вразило те, як вас зустріли на вокзалі. Це така традиція чи вперше вас так зустрічали?
– Не вперше, але було несподівано. Подібно зустрічали 2017 року після перемоги на чемпіонаті Європи. Теж були дітки, президент клубу Назарій Вітер... А от з таких турнірів, як Прем’єр-ліга, так зустрічали вперше, тому для мене це було несподівано.

– Ви поєднуєте кар’єру професійної спортсменки і тренера. Як це вдається і чи не шкодить таке поєднання спортивній кар’єрі?
– Звичайно, тренерська робота забирає і сили, і здоров’я. Добре, що мій брат Костя, який теж працює тренером, інколи заміняє мене, допомагає з тренуваннями, тому мені набагато легше. Бо якби я була сама, то, напевно, не впоралася б.

– Якщо до важливих стартів залишається небагато часу, вдається зосередитися на тренуванні діток чи все ж думками вже десь на змаганнях?
(Сміється) Мабуть, більше вже на змаганнях. Але водночас діти допомагають трішки розвантажитися, переключити свою увагу.

– Тобто вони не тільки втомлюють, а ще й заряджають своєю енергетикою?
– Здебільшого так і є. Буває втомлена, вже не хочеться на тренування, але приходжу, а вони своєю позитивною енергією заряджають – і сили додаткові з’являються.

– Для діток ви звичайний тренер чи вони знають, що їх тренує видатна спортсменка?
– З часом вони зрозуміли і вже тепер знають.

– Ви для них авторитет?
– Думаю, так (сміється). І з розмов батьків це розумію: вони прислухаються до мене і якийсь вплив на них маю.

– А коли ви самі почали займатися карате, хто для вас був авторитетом? Можливо, всім відомі Брюс Лі, Джекі Чан – актори і майстри бойових мистецтв?
– Коли я почала займатися, ще не настільки було розвинуте власне спортивне карате. У той час надихали відомі майстри. Той же Хірокадзу Канадзава – японець, який заснував цей стиль. Перший тренер нам розповідав, що він колись виграв змагання зі зламаною рукою. Це те, що запам’яталось і надихало. А чи захоплювалася Джекі Чаном чи Брюсом Лі? Ні, в мене такого не було. І фільмами з ними теж особливо не цікавилася.

– Поговорімо про турнір у Дубаї. У цьому мегаполісі ви виступили втретє в кар’єрі й цього разу успішніше, ніж було раніше: вперше потрапили у призери.
– Попередні рази я зупинялася за вихід з пулу. І якщо поступалася своїй суперниці на цій стадії, а вона програвала в протистоянні за вихід у фінал, то я навіть у втішні поєдинки не потрапляла. Тобто завжди зупинялася за крок від медалі. Скажу, що ми все більше працювали над помилками. Тепер тренер підібрав чітку, хорошу систему, яка мені допомагає добре відчувати себе на змаганнях. Це дуже важливо, бо можна тренуватися, перебувати в хорошій формі, а приїхати на змагання і не мати відчуття – тоді все йде шкереберть. Доволі тривалий час ми налаштовували цю систему і лише тепер вона дає результат.

– Який поєдинок був найскладніший на шляху до фіналу? Перший – з італійкою Сільвією Сассано, який завершився унічию?
– Кожен поєдинок був складний. І перший, з італійкою, теж, бо була нічия – 2:2. Але я взяла перший бал, а це, за правилами, дає перевагу в разі нічиєї. Наступний бій проводила з француженкою Софією Будербен. Доволі часто останнім часом з нею зустрічаємося. Програвала їй два останні рази, а тут трохи змінили тактику і вдалося її «переламати». Наступний бій був з китаянкою Лі Ранран. Вона – призерка Азійських ігор 2018 року, в рейтингу завжди мене переслідує, але раніше з нею ніколи не зустрічалися, тому було дуже цікаво. Відчула її дуже добре, набрала певну кількість балів (6:0) – і руками, і ногою, і «вертушку» пробила. А за вихід у фінал перемогла філіппінку Юнну Цукії. Попереднього разу я здолала її торік у листопаді на чемпіонаті світу. Вона, знаючи, як я працюю, змінила тактику, але це не завадило мені взяти бал і перемогти. Наприкінці поєдинку я завдала їй удару – і вона не змогла продовжувати поєдинок.

– У фіналі ви зустрілися з фавориткою Серап Озчелік, повели в рахунку 1:0, а потім щось пішло не так (підсумковий рахунок 1:7). Що саме?
– Це довга історія. Я з нею вже багато разів зустрічалася. Сама не люблю говорити і дітей так вчу, що на суддівство ніколи не можна нарікати. Потрібно вигравати «під нуль». Але на цих змаганнях... Це взагалі вже було смішно, судді просто дарували їй бали. Вони завжди прихильні до неї, не знаю чому.

– Можна припустити, що судді були «заряджені» на її перемогу?
– Так-так, і не вперше. Торік у Нідерландах я з нею билася за третє місце – та сама історія. Прикро.

– У Дубаї ви набрали велику кількість очок до рейтингів, зокрема до олімпійського. До цих змагань ви були 37-мі в цьому списку, а тепер на якій позиції?
– У нас рейтинг оновлюють щомісяця першого числа, дочекаємося 1 березня.

– Здобутим другим місцем ви суттєво поліпшили свої шанси на здобуття олімпійської ліцензії?
– Так, звичайно.

– Як їх оцінюєте?
– Чесно кажучи, не люблю про це розмовляти. Вважаю, що краще зробити, а вже потім говорити, тому що всяке може бути. Але, звичайно, є і шанси, і мотивація, і все для того, аби боротися за ліцензію.

– У рейтингу категорії до 55 кг враховують бали спортсменок, які виступають у вазі до 50 кг і до 55 кг. Виходить, що на Олімпійських іграх 2020 року дівчатам в одній категорії доведеться змагатися, маючи різну вагу?
– Ну так. Але, в принципі, 50 і 55 кг сильно не відрізняються. Тому тут не так принципово.

– А від однієї країни в одній категорії може бути кілька учасниць?
– Ні.

– Тобто у вас паралельно ще триває боротьба з одеситкою Анжелікою Терлюгою (до 55 кг), яка наразі шоста в олімпійському рейтингу?
– Так.

– 2016 року ви зробили собі татуювання – олімпійські кільця – на лівій руці. Наскільки воно мотивує?
(Сміється) Це моя дитяча мрія. Змалечку я в спорті: і легкою атлетикою займалася, і настільним тенісом, у школі на різних змаганнях виступала. Коли карате стало олімпійським, подумала: все, потрібно набивати татуювання, тому що я цьому присвятила все своє життя. Інколи немає сил, утомлена, подивлюся на татуювання – і відразу приходжу до тями. Це частинка мене, це моє, те, що я відчуваю, і те, що в серці.

– Що для вас карате? Як ви для себе визначаєте цей спорт?
– Карате – це моє життя, моя робота, думки. Те, чим живу щодня, про що думаю.

– Ви – красива жінка, якій постійно доводиться зазнавати ударів, зокрема в обличчя. Як справляєтеся з цим? З болем, гематомами...
– По обличчю поки що я сильно не пропускала. Тут ще залежить від типу шкіри, у мене не дуже з’являються синці. Буває, що на ногах є гематоми, забої, пальці вибиті на ногах і руках – це постійно є в каратистів. У мене був навіть колись перелом руки: 2011 року перед чемпіонатом Європи серед студентів на зборах проводила спаринг, дівчинка била ногою, я заблокувала невдало – і стався перелом.

– 1 березня стартує перший етап Серії А Karate1 в Зальцбурзі (Австрія). Ви виступали там багато разів, здобували і срібну, і бронзову медалі. З яким настроєм поїдете цього разу?
– Як завжди, налаштовуюся на максимум, старатимуся поліпшити попередні досягнення. Хочеться посісти перше місце. Настрій хороший, а після змагань у Дубаї більше впевненості з’явилося.


За матеріалами leopolis.news 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ