Вітання із святом Покрови Пресвятої Богородиці, Днем захисника України і Днем українського козацтва!

Щиросердечні привітання колективу нашого Університету з нагоди трьох свят, які в Україні відзначають 14 жовтня – Покрови Пресвятої Богородиці, Дня захисника України й Дня українського козацтва. Оберегом кожної нації є її культура та духовні цінності, що передаються від покоління до покоління.

Свято Покрови віддавна духовно об’єднувало наш народ, живило його вірою у повсякчасне заступництво Божої Матері за людський рід, за мир і добро на рідній землі. У світле і радісне свято Покрови Пречистої Богородиці, яка для українців завжди вважалася заступницею і покровителькою, відзначається національне свято – День козацтва. Ця традиція належно підкреслює велике історичне значення козацтва в боротьбі за утвердження української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення. Для багатьох поколінь українців свято уособлює силу і міць Української держави, любов і відданість країні, здатність піклуватися і захищати свою Батьківщину. Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української історії, на славних прикладах якої виховувалося почуття національної самоповаги багатьох поколінь українців.

Щиро бажаємо новітнім українським захисникам та їх родинам мужності й гарту, козацького здоров’я, невичерпної енергії у боротьбі за мир і незалежність Української держави, незламної волі до перемоги та патріотичного духу, який допоможе долати будь-які перешкоди, наснаги у відродженні кращих національних традицій, плідної праці на благо народу задля світової слави нашої Батьківщини.

Хто йде, той подолає шлях. Хто бореться – зможе дати відсіч. Хто щасливий в Україні – любить її. Хто любить – кожним своїм вчинком, словом, ідеєю прагне бути гідним називатися українцем! В нашій історії чимало прикладів Великих Людей, які можуть стати й для нас взірцем: ким ми є, а ким можемо бути.


З повагою, Ректорат ЛДУФК 


Мій син спить на білосніжній постелі,
На ній хмаринки й ведмедики веселі.
Ти спиш на холодній землі, зі зброєю в руках,
Твій сон мов миттєвість, зникає як птах.

Мій син до порядку букви збирає,
Й чудернацькі слова уже промовляє.
Ти мовиш: «До останнього подиху боротись повинні
За наших дітей, їх мрії невинні».

Мій син розсипає пісок у долонях,
Мудрує, як вежу міцну збудувати.
Ти біль свій приспав на втомлених скронях,
З ворогом знову ідеш воювати.

Мій син квапливо вмостивсь на кріселку
І ложку знайшов до снідання.
Ти чорного диму вогненну веселку.
Бачиш з вчорашнього рання.

Ти не думай про біль, його вітром сповиєш.
Для шматованих ран ти сильний й молодий.
Пам’ятай, що допоки, Солдате, воюєш –
Син мій маленький живий...


Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ