Після закінчення механіко-машинобудівельного факультету Політехнічного інституту у 80-му році мене залишили в науково-дослідному центрі при кафедрі автомобілів. Але мій спортивний дух і спортивна кар’єра як велосипедиста заставили мене здобути ще одну спеціальність, і я у 1986 року вступив у ЛДІФК. У 90-му закінчую інститут, після цього, також закінчую аспірантуру Київського державного інституту фізичної культури при кафедрі біомеханіки. В 91-му захистив кандидатську дисертацію, пов’язану з технічною підготовкою велосипедистів високої кваліфікації. На велосипеді закінчив виступати у 1978 року, і починаю виступати на змаганнях з автомобільного спорту, в основному як штурман.
 

На змаганнях автолюбителів об’їздив майже весь колишній Радянський Союз. Маючи звання КМС в професійному раллі, виступав у багатьох змаганнях міжнародного рівня. Моїми партнерами були такі відомі автомобілісти, як С. Панченко, В. Ростоцький, Б. Донськой, О. Москальов. Найближчим для мене був мій перший водій Г. Адамський. З поляком Яном Конецьким вперше виконую норматив МСМК. А от звання МСМК мені присвоїли в 94 році, це було дуже урочисто. Якраз тоді, через кілька серйозних аварій, я закінчив свою змагальну діяльність. Пізніше почав судити змагання з автомобільного спорту.
 

Зараз працюю в автомобільній федерації України, є членом Галицького автомобільного клубу, з 93-го року — голова комітету змагань з безпеки людини. На днях мені присвоїли Національну суддівську категорію. Восени минулого року завдяки моїм старанням при інституті була відкрита національна школа автомобільних гонщиків.
 

Будь-які зміни залежать від посад, які обіймає людина. Ще коли я був лаборантом, а згодом викладачем, ми зробили багато в плані технічного переоснащення лабораторії кафедри та впровадили сучасні методи в навчальний процес.
 

Як перед деканом, зараз стоїть важке завдання — це перехід на кредитно-модульну систему. Мені не подобається організація випуску фахівців кафедрами. Педагогічний і спортивний факультети відгородились штучною стіною від практичних кафедр, тому нам поки що не вдається правильно узгодити роботу між студентом і його кафедрою. Дуже мало практики, тому наші фахівці програють фахівцям 80-х, 90-х років. Ще важкий цей період тим, що ми переходимо на систему чотирирічного бакалаврату. Розробляються нові програми, навчальні плани.

З позитиву відзначу те, що український ВЗО сильніший духом. У нас хороші, активні студенти, які знають чого хочуть.
 

Сили, волі, віри… Сучасного погляду на розвиток спорту в Україні. Не потрібно чекати, що хтось вам допоможе, розраховуйте тільки на себе, боріться за своє місце під сонцем. Не марнуйте життя, працюючи на когось, шукайте власну стежину. І де б ви не працювали, головне — бути фахівцем. Так ви досягнете авторитету і успіху.