НАШІ ПАРТНЕРИ
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Тут ніколи із неба 
Не проллється вода: 
Царство снігу 
Та синього льоду-вража! 
Шлях таємний чумацький 
В мерехтінні зірок, 
Тут панує лиш вічність — 
Це її острівок. 
Та ми вперто долаєм 
До вершини свій путь. 
Серце наче завмерло, 
Ноги майже не йдуть. 
Ось нарешті її вершина, 
Та не це є межа — 
Прагнути до вершин — 
Сенс усього життя!
 
Таке враження, що для автора цих слів немає нічого важливішого, ніж таємнича велич гірської природи. І дійсно сенсом усього життя Лідії Олексіївни Тимошенко є прагнення до безконечних вершин людського буття…

Інструктор-методист з гірського туризму, майстер спорту з багатоборства ГПО, МС з лижних перегонів, МС з гірськолижного спорту, КМС з легкої атлетики, першорозрядник з альпінізму, суддя національної категорії з легкої атлетики — це все про неї, але, окрім професійних досягнень, це ще і багатогранна, цікава й неординарна особистість.

— Лідіє Олексіївно, розкажіть будь ласка, як Ви вперше зійшли на Ельбрус і що саме передувало тому, що Ви стали заслуженим працівником туризму України?

Мій перший похід на Ельбрус — найвищу вершину Західної Європи — відбувся у 1970 році саме тоді, коли я закінчила Львівський інститут фізичної культури. Це сталося випадково. Під час виступу на гірських лижах я познайомилася з альпіністами. Саме їхні розповіді настільки полонили мою уяву, що я одразу закохалася в гори, їхню безкрайність і красу. Якраз тоді мене преміювали путівкою і, закінчивши інститут, я поїхала на навчання і тренування в гірську місцевість. Про такий інвентар та інструкторів, що були тоді, можна було б лише мріяти. Ось так, дякуючи своєму науковому керівникові професорові Т. О. Третіловій, я, єдина із дванадцяти дівчат, уперше зійшла на найвищу вершину Європи.

7 серпня 2004 року я п’ятий раз підкорила Ельбрус і в свої 55 пройшла конкурс на старшого викладача, за що отримала звання Заслуженого працівника туризму України.

— Якщо повернутись у Ваші студентські роки, чи є різниця між тодішніми і теперішніми студентами інституту фізичної культури?

Мені здається, ми були відповідальнішими і краще фізично підготовленими. В ті роки було набагато складніше вступити до інституту. Студенти були самостійними, і кожен з них мав не нижче першого спортивного розряду.

— Пригадайте кілька відомих і цікавих особистостей, які навчались з Вами.

У їх число входять такі люди:
         Заслужений тренер України з легкої атлетики М. Сташків.
         Заслужений тренер України з кінного спорту Б. Ружицький.
         Завідувач кафедри ЛДІФК, кандидат наук, доцент Г. Андрієнко.
         Голова Рівненського спорткомітету А. Гавкіна.
         Заслужений тренер з багатоборства В. Вронський.
         Заслужений працівник цирку пан Ампадістов.
         Директор спортивного комплексу «Динамо» Н. Гладченко.
         Заслужений тренер України з баскетболу пан Цамалашвілі
         Заслужений тренер України з десятиборства О. Мозговий.

- Зі сказаного Вами зрозуміло, що майже кожен колишній студент є яскравою особистістю сьогодні. А що б Ви побажали теперішній молоді, юнакам, які сьогодні навчаються в Львівському інституті фізичної культури.

Сьогодні у студентів є більше можливостей для самопізнання та самовдосконалення. Я ж вам бажаю більше спілкуватися, читати, працювати під час навчання, бо це є фундаментом вашого майбутнього. І тоді, коли ви навчитеся правильно працювати, раціонально використовувати свій час — результати не заставлять себе чекати. Бажаю вам мужності для підкорення всіх солідних вершин вашого життя — духовних, фізичних і моральних.

Назад