- Коли розпочинаєш навчання у вузі, не усвідомлюєш наскільки черпаєш щось нове, цікаве, а вже на старших курсах розумієш, що викладачі вклали в тебе чималі знання. Навчання мені подобалось, навіть якщо викладачі ставили погані оцінки. Найбільше запам’яталися лекції Мамеда Джафарова (анатомія)– це були дуже глибокі і цікаві для нас знання, ми пізнавали себе;  лекції Турецького (психологія) – людини надзвичайно цікавої; професійної, я зверталася до нього за порадою, і він завжди допомагав мені. З викладачів практичної кафедри згадую Володимира Конестяпіна. Ще мені запам’яталися цікаві лекції Михайла Линця про те, що потрібно спортсмену, що дає поштовх, ріст в тренувальних процесах. Ми не лише захоплювалися спортом, ми ним жили. Нові знання особисто мені допомагали здійматись на вищу сходинку.

- Я мсмк, рекордсменка світу. Рекорд здобула після закінчення інституту. І це досягнення інституту. Багаторазова чемпіонка Збройних сил України, вигравала міжнародні змагання в Італії, Польщі, Болгарії. У колі друзів ми говорили: „Якщо покидаєш спорт, то він для тебе стає лебединою піснею”. Я не живу насправді досягнутим колись – це етап мого життя, який закінчився. Відкрилась нова сторінка – мої діти займаються спортом. Спорт для мене – це приємні спогади. У нас з чоловіком навіть медалі на стінах не висять. Я не вважаю, що тим минулим потрібно жити. Воно було гарне, було насичене, нехай тепер наші діти стануть професіоналами в своїй справі. Шкода, що молоде покоління не має такої змоги їздити на численні збори, змагання. Навчаючись на заочному, щорічно я бувала на 10 зборах, 14 змаганнях.

- У шкільні роки я займалася волейболом, легкою атлетикою, метала спис. Наприкінці 8 класу захопилася стрільбою з лука. У наш клас прийшов викладач зі стрільбі з лука і запросив на тренування, на СКА. На тренування прийшло п’ятнадцятеро, а залишилась я одна. Моє життя у спорті склалось вдало. Щоправда я не стала ні олімпійською, ні європейською чемпіонкою. За Союзу було важко потрапити в збірну. Я вважаю, що моя кар’єра спортивна – це життєвий щабель, не дарма я віддала свої кращі роки спорту.

- 24 роки.

– Чоловік у мене теж лучник, він родом з Росії. За фахом – російський філолог. Нещодавно закінчив наш університет. Ми одружені 21 рік. На мою думку, він теж не дарма присвятив майже все своє життя спорту. Вступ і навчання в університеті для нього було дуже свідомим.

– Ми не сподівались, що Даринка стане спортсменкою. Вона дуже довго займалась народними танцями в „Юності”. А потім так склалось, що покинула танці і батько став її тренером зі стрільби з лука. Вступ до університету – це вибір доньки і батька. Я спочатку вагалась, але потім погодилась з ними. І ми дійшли висновку, що після закінчення університету вона може здобути другу освіту.

– Я надіюсь що в найближчій час вона виконає норматив майстра спорту України, а далі будемо бачити, що переважатиме в її житті – наука чи спорт.

– Безумовно, це навіть не підлягає обговоренню. Батько від своєї дитини вимагає більше, він дозволяє собі на неї кричати. На мене тренер ніколи не кричав.

– Ваші основні тренери.

– Перший мій тренер був Валерій Миколайович Шкода. Наступний мій тренер – тодішня  випускниця нашого університеті Леся Степанівна Дубас. Основний мій тренер, з яким я довго працювала – Марія Петрівна Гавелко. Не був моїм тренером на папері, але завжди був поруч і допомагав мені – Василь Миколайович Трапезніков. Був поруч і допоміг мені здобути рекорд світу і третє місце на кубку СРСР.

– Я зараз служу в армії (СКА). Рік працювала тренером, для мене це було важко, бо я дуже багато зусиль віддаю дітям, розповідаю їм про різні випадки, змагання, чемпіонів. Бути тренером – це нелегка наука, цьому треба навчитись.