ХОЧУ ВЧИТИСЯ В МАГІСТРАТУРІ

Сьогодні, 14 липня, срібний призер останніх двох чемпіонатів України гандбольна «Галичанка» вирушає на перший тренувальний збір у Южне Одеської області на базу чоловічої команди «Портовик», де створені прекрасні умови для тренувань і відновлення. А днями в кабінеті ректора Львівського державного університету фізичної культури Євгена Приступи зібралися кращі випускники 2008 року, які отримали свої дипломи фахівців із рук першої особи цього навчального закладу. До когорти кращих випускників ЛДУФК потрапила й один із лідерів «Галичанки» Вікторія Борщенко.

– Зізнаюся, що під час навчання не доводилося побувати в кабінеті ректора ЛДУФК. Я втішена, що мене запросили буквально за лічені години до початку цієї імпрези – вручення дипломів. Я була зворушена, коли побачила таку велику кількість людей. Повірте, було приємно перебувати в такому оточенні.

– Так. але хотіла б продовжити навчання в магістратурі.

– Якщо чесно – ні. Лише після державного іспиту встигла з’їздити в Крим. Планувала, що в складі студентської збірної України поїду на Всесвітню універсіаду у Венецію. Але нас згодом засмутили, повідомивши, що не їдемо, бо збірна України була першою запасною командою на Універсіаду й лише в разі відмови когось із учасників мала можливість позмагатися у Венеції. Оскільки підтвердження про участь дали всі, ми не поїхали, і я з 2 липня сиджу у Львові. (До слова, студентську збірну Азербайджану на Всесвітню Універсіаду у Венецію повіз нинішній головний тренер «Галичанки» Георгій Воронов. - Р. Ц.).

– Мені здається, що позаминулий сезон для мене був більш вдалим, ніж минулий. Пам’ятаю, тоді мене перевели з позиції напівсередньої, на якій я відіграла всю свою попередню кар’єру гравця, на позицію крайньої. І я тут освоїлася, у мене непогано виходило. А в цьогорічному сезоні щось зламалося: нібито й грала в основі, але чогось бракувало, якось важкувато мені було. Щодо національної збірної України, то цей сезон був найкращим для мене. їздила на чемпіонат світу, багато чого нового дізналася, побачила. Та й відбіркові матчі для мене були повчальними. Одним словом, у збірній України почувалася краще, ніж у клубі.

– Коли тренером збірної був Леонід Ратнер, виступала на своій старій, звичній позиції напівсередньої. А коли збірну України очолив Леонід Євтушенко, то він мене використовував на позиції крайньої.

– По собі відчула, що при Ратнері команда грала якось скуто, дівчата боялися зробити помилку, тому часто комбінації нам не вдавалися. При Євтушенку я і вся команда стали грати розкуто, без зайвого хвилювання.

– Нинішня збірна перебуває на стадії формування, омолодження складу. Тому в грудні на чемпіонат Європи поїде практично нова команда. Матчі зі словачками показали, що в збірної України є непоганий резерв. Найголовніший старт для омолодженої збірної України – це Олімпіада 2012 року. Ось тут ми себе маємо проявити.

НЕ БУЛО ЄДИНОГО КОЛЕКТИВУ

– Нам ще довелося за срібло поборотися з «Карпатами».

– У цьому чемпіонаті в нас не було єдиного монолітного колективу, який був у позаминулому сезоні. Тому, напевно, і завдання – золоті медалі - не проникло в серце кожного з гравців. Звідси і певна неналаштованість на деякі матчі, які ми програли. Гадаю, досвідчений Георгій Воронов знайде відповідні слова й підхід до кожної з гандболісток «Галичанки».

– Вагаюся досі. Скоріше за все, що під час тренувальних зборів спробую себе і в центрі, і на краю. А далі слово за тренером, котрий ще мене не бачив.

– Мая (мова йде про Наталю Туркало) розповідала, що при ньому нас очікує дуже жорстка дисципліна. Тому треба налаштуватися на серйозну роботу, доведеться під час зборів добряче попотіти.

– Родом із Херсона, а батько мій із Червонограда. Він колишній футболіст, і футбольна доля закинула його у Херсон. Мене віддав на гандбол, бо в Херсоні дуже добра дитяча гандбольна школа. Тому ми часто вигравали різноманітні змагання у різних вікових категоріях. Із тієї команди у «Галичанці» нині, окрім мене, Снопова і Шимкуте. У свої 15 років я потрапила в команду «Дніпрянка» (Херсон), а з 16 років я в «Галичанці». У своєму першому сезоні за львівську команду стала бронзовим призером і майстром спорту. Отож, уже шість років живу у Львові, і це місто для мене стало рідним.