А було ж…

Це почесно, в стінах університету прийняти Театр з давніми й славними традиціями. МЕТА ― гарне й дзвінке ім’я Театру, котре дешифровується як «Молодіжний-Експериментальний-Театр-Аматорів», напрочуд вдало увіходить до нашого ВНЗ і, сподіваюсь, надовго. Цього театру тут чекали, здавалось, завжди. Студентська аудиторія спортовців вдячна і дуже гарно сприймає сценічні знахідки акторів. До того ж юнаки й юнки швидко вчаться і вчаться розумному-доброму-вічному.
Знаменно, що свої входини до ЛДУФК Театр відзначив блискучою постановкою п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло». Класика української драматургії була інтерпретована свіжо, дуже «злобо-денно», нагально, себто. Зі сцени промовляли до залу усі ті Рини, Мини, Моті, котрих так багато в реальному житті. Вони ― як під рентгенівськими променями, освітлені вогнями рампи. А головний антигерой Мина навіть знімає брюки, демонструючи відкрито власні наміри бути таким, як усі середньостатистичні громадяни, селекціоновані та стерилізовані багатовіковою імперською системою від усякого поруху українського, від натяку думки державницької.
Мовою комедії Театр говорив з глядачем про задавнені хвороби суспільства одверто й гірко. І прихильники й носії української національної ідеї ― Мока та Дядько Тарас почувалися на сцені незручно, як інколи й ми всі в Україні сущі. Прозоро ілюстрована думка, що часто в негараздах винні самі: нерішучістю, двоїстістю, лінивством, неузгодженістю дій… Так раз-по-раз опиняємося в меншості. Вистава скінчилася, а в душі відлунювало, сказане персонажем п’єси: «… а було ж…». І попри те, що комедія, робиться сумно. Але, краще вчитися тепер, щоб не прогавити шансів, дарованих Україні в невизначеному політичному й економічному сьогоденні. 
Тож, «Гірко!», радіймо зустрічі з «МЕТ»-ою й сподіваймося на подальші. Вдячні режисерові Зоряні Григорійчук, вдячні усім Акторам. Ми Вас Любимо!

Олена Падовська, доц. каф. гуманітарних дисциплін.