Отець д-р Дмитро Блажейовський: "Навіть тепер стараюся весь час працювати, а відпочинок залишаю на той час, коли відійду до Господа"

2 квітня виповнюється 70 років з дня духовних свячень о. д-ра Дмитра Блажейовського 

Рим, 19 березня 2009 p. 
Дорогі мої Прихильники!
Вітаю Вас усіх, що прийшли вшанувати 70-ліття мого священства. Це великий день для мене і моє щастя, бо не всі священики доживають до 70-ліття свого священства. Ви, що прийшли.., є моїми прихильниками.
Коли про когось мова, то без сумніву майже кожний хотів би знати щось більше про дану особу, а не тільки саме ім'я. Отже, подаю дещо про себе. Я народився 99 років тому, 21 серпня 1910 р. За пару місяців почну сотий рік життя. Я ходжу, опираючись на палицю, та сиджу тепер майже без перерви при комп’ютері, бо продовжую мою працю, що зачав писати минулого року на тему. Конечна потреба почуття взаємної спільности і конструктивно творчої ініціятиви та взаємнокорисної співпраці, бо в українському народі був весь час і ще є загальний та великий брак почуття взаємної спільности, що всі повинні творити одну нероздільну цілість – одну велику родину і разом співпрацювати, а тим часом українці були майже стало поділені, спершу на різні удільні князівства, потім мали по кількох гетьманів рівночасно, а у 1918-1920 pp. цілий ряд партій і в однім 1918 р. аж три різні уряди, а на додаток Скрипник спровадив до Харкова москалів, як колись Хмельницький до Переяслава, які поширили поступово своє панування на всі українські землі. А тепер також Україна дуже слабо стоїть, бо не дбають про неї та без потреби намножили 127 політичних партій і 72 Церкви та церковні громади.
Про це треба писати і про це говорити, щоб усі над тим подумали, бо є велика потреба конструктивної творчості та взаємнокорисної співпраці, а не творення товариств та партій без творчої активности, або тільки для себе, щоб самим користати з того та творення п'ятої колони на співпрацю з ворогами України.
Щодо мене, то я сам народжений на Лемківщині у селі Вислоці горішнім, де початок ріки Вислік, найбільшого допливу ріки Сяну. Питання постає, як я пішов з лемківського села на науку до гімназії і потім на електротехніку до Ґданська та Праги, а згодом на теологію до Риму, який був мій побут в Америці і повернення до Італії на наукову працю, про вишивання ікон і про виставки в Україні і в світі та отворення у Львові власного музею вишиваних ікон та образів.
Що я пішов до гімназії, то це був виняток, бо з довколишніх сіл Лемківшини зі селянських дітей ще ніхто до тих пір не студіював у гімназії. До того довело читання книжок про козаків і Козбаря, які мені позичала моя вчителька Котисівна і її оповідання про різні школи для поширення знання. Отже, в мене виникла ідея піти до вищої школи та побачити щось більше від рідного села. Дістатися до Перемишля допоміг мені о. Михайло Кріль, який підтримав мою просьбу і переконав мого батька. Сам отець повіз мене до Перемишля на вступний іспит та постарався, що мене прийнято до найдешевшої тоді в Перемишлі бурси "Дешева Кухня", де я перебув 6 років, а два останні роки у бурсі Св. Николая. Закінчив я гімназію матурою з відзначенням і рішив студіювати електроінженерію у Ґданську, бо електроінженерія мала би більші можливості розвитку перед собою, а Ґданськ був зв'язаний з Польщею і тоді після Берліну, казали, мав найкращу німецьку технічну науку. Через високі оплати я переїхав до Праги. З Праги під час Святого Року 1933-го пішов я пішки до Риму. Дорога пішки в літі зайняла мені 6 тижнів. Ідучи до Риму, я зовсім не думав вступати до семінарії і студіювати в Римі теологію. Рим, однак, зробив на мене враження чогось майже вічнотривалого, бо різні будови понад дві тисячі літ втрималися, а також церкви та навіть християнство вже близько дві тисячі років встоялись, незважаючи на наїзди варвар, тоді як у Константинополі і Малій Азії та у Палестині і Сирії та Єгипті, де греки і грецька культура довший час панувала, християнство не мало сили встоятися, бо не було досить сильне – було поверхове і східне духовенство, а навіть деякі отці Церкви, як Василій і Григорій Богослов, прозвані Великими, та Іван Золотоустий, це християнство не вкорінили навіть у тих єпархіях, де працювали і їхні вірні перейшли на магометанство. Тоді, порівнюючи східне християнство зі західним, я відчув визначну працю західного духовенства.
Коли я збирався залишати Рим, вступив до семінарії попрощатися з отцем Теодосієм Галущинським, духовником української семінарії в Римі, а він запитав мене, чи не міг би я вступити на науку до семінарії і бути священиком та що він міг би запитати мого перемиського владику, щоб мене рекомендував. Я сам не знаю, як це сталося, але це, мабуть, під впливом мого перебування в Римі та порівняння двох родів християнства, щоб простудіювати це західне християнство і працю їхніх священиків та монахів, я йому майже без надуми сказав, що я ніколи про це не думав, але я можу перервати студії інженерії і вступити до семінарії в Римі та стати священиком, якшо мене владика скерує на студії. Отже, я зачекав у Римі. За два тижні о. Галущинський дістав позитивну відповідь з Перемишля і я почав богословські студії у Римі. На священика мене рукоположено 2 квітня 1939 р.
У Римі на студіях перебув Другу світову війну та зробив докторат з теології з відзначенням (summa cum laude) та з історії з похвалою(сит laude) і у 1946 р. виїхав на душпастирську працю до З'єднаних Штатів Америки. Вміжчасі, по війні, моє село на Лемківщині зайняли поляки і мою родину виселили на Схід, так що моя родина опинилася коло Миколаєва біля Одеси і я їх відвідав у 1968 р. та був у Москві і бачив унутрі Московський Колоніяльний Союз. Мій брат був ув'язнений у Польщі, у Яворжні, і коли вийшов з в'язниці, оженився та вже помер у Перемишлі, а одна сестра опинилася у Чехословаччині і вийшла замуж та живе у Празі.
Щодо мене, то я перебув 27 років в Америці, а з того 26 років на Заході, і зорганізував парафії в Омазі, Денвері і Гюстоні та місійну станицю у Лінкольні, у стейті Небраска. По 27-х роках я повернувся (1973 р.) на власні кошти на наукову працю до Риму, де перебуваю досьогодні і стало працюю. За декілька місяців, як дасть Бог дожити, почну 100-й рік життя. Вакацій не брав ніколи, ні якогось довшого відпочинку, бо мій батько завжди говорив нам, дітям, коли працюючи у полі були змучені і хотіли відпочивати, що у гробі будемо відпочивати скільки схочемо, а на цьому світі треба за життя весь час працювати. Ці слова позістали у мене у пам'яті на ціле життя і тому навіть тепер стараюся весь час працювати, а відпочинок залишаю на той час, коли відійду до Господа.
У Римі я видав мої дві докторські праці та історичний шематизм діяспори, а потім історичні шематизми всіх трьох галицьких єпархій, список всіх українських єпископів, від 861 р. по 1996 p., і список студентів, які студіювали за границею та список студентів Малої семінарії у Римі. У Римі на 63 році життя я розпочав вишивання ікон та рисування зразків на вишивання ікон та хоругов. Досі видав 14 збірок взорів на вишивання і один альбом вишитих ікон, що є у моєму Музею у Львові (www.blazejowskyi.org) Також видав образці з вишитих ікон.
Щоб люди могли дивитися на вишиті ікони і їх вишивати, їздив я часто з виставками в Україну та по світі, а у Львові отворив власний музей за гроші, заощаджені в Америці. У музею є тепер біля 300 вишитих ікон та образів і всі вони будуть у двох альбомах. Я тепер приготовив до друку 14-ту збірку взорів на вишивання, що ще не були друковані і альбом, том 2 моїх вишитих ікон, що є у моїм музею у Львові коло опери на Чорновола 2-А і не були ще друковані в альбомі, у томі ч. 1. Може, це заохотить когось в Україні бодай деякі з них вишити до своєї церкви, чи до своєї хати, або комусь подарувати. Хоч в Україні тепер особливо молоді мало читають і мало вишивають, але може все ще знайдеться хтось, що котрусь книжку перечитає та, може, хтось котрусь ікону вишиє, як буде мати взірці на вишивання. Мої книжки та мої листи і мій архів подарував до Бібліотеки Діаспори у Львові, то, може, з них хтось колись щось скористає. Це є, отже, моє життя і моя праця. Спасибі всім за поміч і за підтримку!