Ігор ШИМЕЧКО: «Мрія одна – олімпійська медаль”

Аспірант першого крсу Львівського державного університету фізичної культури Ігор Шимечко серед своїх колег вирізняється тим, що він є не лише молодим науковцем, а й професійним спортсменом світового рівня. Зокрема у році, що минає, він став абсолютним чемпіоном Європи з важкої атлетики у найпрестижнішій суперважкій ваговій категорії, виборов «золото» у ривку і «бронзу» в двоборстві на світовому форумі та встановив новий рекорд України в ривку. Але головною мрією Ігора є підкорення олімпійської вершини Лондона-2012.

- Загалом сезон 2009 року я вважаю вдалим. Адже я став абсолютним чемпіоном Європи, встановив рекорд України в ривку – 208 кг. Загалом позитивно оцінюю свій виступ і на чемпіонаті світу, де я виграв ривок і став третім у двоборстві. Інша справа, що результат у сумі двоборства я показав значно нижчий, ніж міг би.

- Можна більш конкретно по цьому питанню?

- Аби не бути голослівним, скажу, що на чемпіонаті України я підняв у сумі 446 кг, а на чемпіонаті світу лише 427 – як бачите не добрав 19 кг. Додам, що 446 кг на світовому форумі вистачило б для завоювання «золота» (в Кореї найкращий результат був 445 кг - Авт.).

- І що завадило тобі вийти на свій рівень?

- Травма – міжреберна невролгія, яка не дозволила повноцінно підготуватися до головного старту року. На заключному етапі підготовки в мене фактично випало майже три тижні тренувань. Особливо вона мені дошкуляла при виконанні поштовху. Якщо більш кокретно, то відчуваю біль при взятті штанги на груди і поштовху з них.    

- Проте фахівці відзначають, що й без травми в тебе поштовх виходить гірше ніж ривок, в якому тобі немає рівних у світі.

- Ривок – це моє. В ньому вирішальне значення мають швидкісні якості, з якими у мене все більш-менш гаразд. А в поштовху на перший план виходить абсолютна сила і маса самого спортсмена. Вони в мене поки недостатні, щоб бути кращим і в цій вправі. Але мені тільки 23 роки, для важковаговика це ще молодий вік. Зазвичай пік настає в 26 – 28 років. Так що в мене є ще деякий час, щоб наздогнати і перегнати конкурентів і в цій вправі.

- 26 років тобі буде в 2012, якраз коли Лондон прийматиме ХХХ Олімпійські ігри.

- Розумію на що ви натякаєте, але давайте не будемо забігати наперед. Зрозуміло, що я, як і кожен нормальний спортсмен, мрію про олімпійську медаль і саме заради неї наразі відмовляюся від багатьох речей. Головною моєю метою є найближчі Олімпійські ігри. Але зараз мої думки спрямовані на сезон 2010 року. В спорті, як і в житті, до всього потрібно йти поетапно – крок за кроком.

- Тим більше, що складовою спорту є й таке неприємне явище, як травми.

- А у важкій атлетиці без них не обходиться ніхто. Я вже казав про свої проблеми зі здоров’ям напередодні цьогорічного чемпіонату світу. А ще в мене є певні проблеми з ліктями, колінами, спиною. Але це нормальне явище у важкій атлетиці. Спитайте будь-кого з моїх колег і він вам відповість так само.

- Скільки ти маєш стартів у сезоні?

- Цього року було три – чемпіонати України, Європи і світу. Мав ще виступати на Кубку країни, але через фінансову кризу його відмінили.

- А в комерційних турнірах ти не виступаєш? Хіба їх у важкій атлетиці не проводять?

- Комерційних стартів не бракує, але наша федерація збірникам виступати на них не дозволяє. Ми зосереджуємося на підготовці виключно до офіційних змагань, де маємо показати все, на що здатні. Хоча зрозуміло, я б не відмовився позмагатися і на турнірах, де є хороші призові. Але думаю, в цьому плані найближчим часом нічого не зміниться. Тим більше, що в 2010 році на чемпіонаті світу, який у вересні відбудеться в Антальї, вже розігруватимуться олімпійські ліцензії. Готуватимуся я і до чемпіонатів України та Європи. Континентальна першість пройде в квітні у Мінську. 

- Ні для кого не секрет, що заняття важкою атлетикою вимагають чималих фінансових затрат. У комерційних стартах ти участі не приймаєш. Значить можна зробити висновок, що з фінансуванням з боку держави у тебе все гаразд.

- Жирувати не жирую, але й скаржитися в цьому питанні не можу – це був би гріх. Мені з фінансуванням допомагає чимало струтур. Це  ФСТ «Динамо», ШВСМ, СК «Локомотив» Львівської залізної дороги. Дуже багато мені допомагає особисто президент Федерації важкої атлетики України Анатолій Писаренко. Він сам свого часу був важкоатлетом світового рівня саме у суперважкій ваговій категорії, тому йому, як нікому іншому, зрозумілі мої проблеми. Та й ще є ряд людей, які мені допомагають. Тому, користуючись нагодою, хочу їм всім ще раз подякувати за допомогу і підтримку. Без них я б не мав нормальних умов для занять важкою атлетикою.  

- Ти один з небагатьох спортсменів такого рівня, хто намагається поєднати заняття професіональним спортом з серйозними науковими дослідженнями.

- Точніше буде сказати, починаю пробувати. Цього року я став аспірантом Львівського державного університету фізичної культури. Напрямком моїх досліджень є вивчення фізіологічних показників важкоатлетів важких вагових категорій. Зрозуміло, що дослідження буду проводити як на собі, так і на своїх колегах. Як бачите, я хочу поєднати свої практичні заняття професіональним спортом з теоретичними розробками. Скажу, що мені й під час навчання у ЛДУФК найбільше подобалися дисципліни, які вивчають можливості людського організму.Що ж до поступлення в аспірантуру, то це було спільне рішення – моє і керівництва університету, а першим про це сказав ректор вишу професор Євген Приступа. Хочу також відзначити, що керівництво і викладачі ЛДУФК створюють для збірників України, які вчаться у виші, максимально комфортні умови для навчання. Я в цьому переконався на власному досвіді. Це також був один з чинників, який я враховував, коли приймав рішення стосовно поєднання тренувань із навчанням у аспірантурі.  

- Ні для кого не секрет, що однією з найбільших проблем у сучасній важкій атлетиці є питання допінгу. 

- Хочете спитати, чи у мене немає з ним проблем?

- Не зовсім. Хотів запитати, чи немає у тебе страху при вживанні медикаментозних препаратів (а без них у сучасному спорті ніяк не обійтися) та й навіть при елементарному харчування – нині в продуктах є чимало різних добавок?

- Хороше питання. Скажу прямо –  ні, не боюся. Бояться ті, хто відчуває за собою певну вину і добре знає про свої грішки. Я думаю, що коли брати в нормальної фірми ліцензовану продукцію і при цьому уважно читати інструкцію, то ніяких проблем не виникне. А от коли ти береш десь у когось на руках продукцію, наприклад, за 25 у. о., а вона, і ти про це знаєш, вартує 50 у. о., то звичайно ризик є і навіть дуже великий. Тому я переконаний, що в цьому плані треба бути просто уважним і в жодному разі не економити, бо потім, як кажуть, воно все вилізе боком.   

- Тобі 23 роки – вік, коли хочеться жити на повні груди. А ти змушений собі багато в чому відмовляти.

- Вважаю, що кожна людина сама обирає свій шлях у житті. Я маю мету досягнути максимальних висот у спорті. А шлях до неї вимагає себе в чомусь обмежувати, а в чомусь собі і відмовляти. Але я ні про що не жалкую. Навпаки, я радий тому життю, яке маю. Хоча не буду заперечувати, що коли готуюся до змагань, то особистого життя в мене практично немає. Але є й дні, коли я маю вільний час. От і сьогодні, наприклад, знайшов час, щоб з вами поспілкуватися (сміється – Авт.).

- І як Ігор Шимечко проводить дозвілля, яке у нього хобі?

- Дуже люблю, коли є час, поїхати з друзями на природу, поласувати шашликом. Також мені подобається більярд. Я б сказав, що після важкої атлетики, це мій улюблений вид спорту.

- А якими ще видами спорту ти цікавишся?

- В цьому питанні я справжній фанат. Цікавлюся практично всім підряд і по мірі можливостей намагаюся бути в курсі всіх головних спортивних подій у світі. От лише останнім часом мене дуже розчарували наші футболісти – спочатку збірна, а потім і київське «Динамо». Такого я від аж ніяк не очікував. А ще скажу, що серед спортсменів інших видів спорту, особливо серед збірників України (з ними часто пересікаємося на зборах у Кончі-Заспі), в мене чимало приятелів і за них я завжди палко вболіваю, з багатьма ми зізвонюємося – вітаємо один одного з перемогами, зі святами і днями народження.

- А друзі у тебе серед них є?

- Так, звичайно. Наприклад Андрій Стаднік, Яна Шемякіна... З Яною ми вчилися разом, в одній групі у ЛДУФК. В багатьох питаннях один одному допомагаємо, щось підказуємо, підтримуємо один одного. Так що, як бачите, я живу повноцінним життям.