Яна ШЕМЯКІНА: «Я дуже жадібна до перемог»

За два тижні у Бєлграді запалає вогонь Всесвітніх студентських ігор. Готується до змагань у столиці Сербії і знана львівська фехтувальниця Яна Шемякіна. Для магістрантки факультету спорту Львівського державного університету фізичної культури цьогорічна Універсіада буде вже третьою в кар’єрі. У 2005 році в турецькому Ізмірі Яна здобула командне «золото» і стала п’ятою в особистому турнірі шпажисток, а два роки тому зі столиці Таїланду Бангкоку чарівна галичанка повернулася додому з двома нагородами найвищого ґатунку.

- Повторити у Бєлграді «золотий» дубль Універсіади-2007 буде дуже важко, – почала розмову з кореспондентом «СПОРТИВКИ» Яна. – Адже фехтувальний турнір Всесвітніх студентських ігор за своїм рівнем зазвичай мало чим відрізняється від чемпіонатів світу і Європи. Та й відстоювати титул завжди важче, ніж його завоювати. Але я зроблю все можливе, аби виступити якомога краще. Це стосується як особистих змагань, так і командних. Страшенно мрію разом зі своїми подругами по збірній Анфісою Почкаловою (до речі, вона моя землячка і ми тренуємося в одного тренера – Андрія Орліковського), Оленою Кривицькою з Тернополя і харків’янкою Ольгою Петрюк втретє поспіль виграти командою.

- Для тебе командні змагання важливіші ніж особисті?

- Важливі і одні, і другі. Хоча особиста нагорода ніби як більш цінна. Але з іншого боку, в них ти змагаєшся перш за все за себе, за своє ім’я, а в командних – відповідальність на порядок вища. Та й ділити одну радість на всіх завжди приємно. От візьміть перемогу наших шаблісток на Олімпіаді-2008 в Пекіні – одразу четверо дівчат стали справжніми національними героями.  

- Ти від них очікувала подібного  тріумфу?

- Якщо чесно, то ні. Хоча вони й були одними з претендентів на нагороди. Адже до того збірна України завойовувала командне «срібло» чемпіонатів світу і Європи. Але ж на них чекала Олімпіада! А який важкий у них був шлях до «золота». Вони перемогли Росію, США і Китай. Щось складніше не можливо навіть собі уявити. В один ряд з цими командами можна ще поставити хіба Францію. Особливо мене вразила перемога над США. Адже в цій команді на доріжку вийшли всі три (!) призери особистих змагань. Але українки зуміли їх обіграти, а потім вирвали перемогу і в господарок змагань. Вони довели, що в команді саме головне, це бути єдиним цілим.

- Окрім Всесвітньої Універсіади, в цьому сезоні на тебе очікують ще два відповідальних старти – чемпіонати Європи і світу. Які з цих трьох змагань є для Яни Шемякіної пріоритетними?

- Взагалі то я серйозно ставлюся до кожного старту і неважливих змагань для мене не існує в принципі. На кожному турнірі намагаюся досягти максимуму. Я дуже жадібна до перемог, адже саме вони є сенсом занять спортом. До речі, є ще чемпіонат України, на якому я також прагнутиму бути першою.

- Тоді поставимо питання по-іншому. Уяви, що ти маєш право вибрати для себе в цьому році лише одну перемогу. Який турнір ти б обрала?

- Чемпіонат світу. По-перше, це найпрестижніше змагання сезону. А по-друге, Універсіаду, Європу і Україну я вже вигравала. 

- Ти у фехтування вже понад десять років. Чим для тебе цей вид спорту є на сьогоднішній день?

- (після деяких роздумів – Авт.) Перш за все без фехтування я вже свого життя не уявляю. Воно стало його вагомою частиною. Я б навіть сказала, що фехтування – це стиль мого життя. Ну й звісно це моя робота, але улюблена. Завдяки фехтуванню я наразі заробляю собі на життя. Я ж нормальна людина, а значить мені, як і всім, необхідно на щось жити.   

- Всі ці роки ти займаєшся у одного тренера. Якою є його роль у твоєму житті?

- Справді, Андрій Вікторович тренує мене з першого дня занять фехтуванням. Про його значення в моєму житті казати важко. Адже він для мене, напевне, мама, батько, сестра і брат разом взяті. А ще психолог, лікар, масажист і навіть спонсор. Адже коли у нас виникають фінансові проблеми з виїздом (а вони, на жаль, трапляються), то їх вирішення лежить повністю на мені. Одним словом, Андрій Вікторович робить усе, аби я могла повністю зосередитися на фехтуванні.  

- А як у тебе справи з навчанням в університеті?

- Наразі я вчуся в магістратурі. Як член національної збірної, я маю право навчатися в ній два роки. Зараз готуюся до серії головних змагань року, а по завершенні чемпіонату світу, який відбудеться на початку жовтня в Туреччині, візьмуся за магістерську роботу.

- Проблем зі складанням заліків та іспитів не виникає?

- Зараз вже ні. Як на мене, три роки тому, коли я поступила після училища фізкультури на третій курс університету, вчитися було важко. Але зараз відношення до спортсменів-професіоналів змінилося на краще. І то суттєво. Чому? Не знаю. Можливо, позначилася зміна керівництва. В усякому разі до мене особисто викладачі ставляться добре: враховують мою зайнятість на зборах і змаганнях, надають індивідуальні консультації. Особисто хочу подякувати декану спортивного факультету Віктору Бережанському, який допомагає мені в усіх питаннях, що стосуються мого навчання. Знаю, що так само добре він відноситься і до решти спортсменів.

- У майбутньому поступати в аспірантуру не маєш наміру?

- Про це ще зарано думати – спочатку необхідно захистити диплом магістра. А в принципі я не проти продовжити навчання. Мені подобається вчитися, пізнавати щось нове.

- Які предмети любиш найбільше, а які даються тобі найважче?

- Є дисципліни, з якими стикаєшся повсякденно у своєму професійному житті. Наприклад, анатомія, фізіологія, теорія і методика фізвиховання і спорту тощо. Зрозуміло, що навіть коли пропускаєш заняття з них, надолужити прогаяне значно легше. А в принципі не можу сказати, що наука дається мені важко. Та й сам процес навчання мені подобається. До того ж я глибоко переконана, аби стати хорошим спортсменом, необхідно щоб і голова  працювала належним чином. Тим паче в такому виді спорту, як фехтування.