Юрій КОЗІЙ: «Ми – аматори, а граємо проти професіоналів»

Сезон 2008/2009 року виявився напрочуд вдалим для новоствореної команди з настільного тенісу Львівського державного університету фізичної культури. У розмові з кореспондентом Інформаційно-аналітичного відділу своїми враженнями від сезону ділиться головний тренер СК ЛДУФК «СКІФ», доцент кафедри спортивних ігор Юрій КОЗІЙ.

- Не хочу бути нескромним, але вважаю, сезон вдався нам на всі сто відсотків, – каже Юрій Северинович. – Адже перед його початком про подібні досягнення ми й не мріяли. А в підсумку окрім «бронзи» в чемпіонаті вищої ліги ще й виграли перші місця на турнірі Універсіади України в Івано-Франківську. Причому, якщо серед областей в активі Львівщини це не перший подібний успіх, то в заліку вищих навчальних закладів ЛДУФК ще ніколи не перемагав.    

- Команду ЛДУФК з настільного тенісу було сформовано менше як  рік тому. Тож сезон 2008/2009 для неї був прем’єрним. Які завдання ви ставили перед своїми підопічними на його старті?

- Взагалі то будь-яка новостворена команда повинна розпочинати свій шлях з регіональної ліги. Однак Виконком національної федерації зробив виняток і включив нас одразу у вищу лігу. Справа в тім, що майже всі гравці нашої команди є членами або кандидатами до юніорської збірної України. Через це у вищій лізі й змагалося не 12 команд, а 13. От я й переживав, чи зуміємо виправдати видані нам аванси. Окрім того ми були єдиною командою, яка сформована виключно з місцевих гравців. Більше того, Михайло Трунов, Ірина Моцик, Валентин Каминський, Олексій Гапонов і Павло Андрушко є вихованцями львівської СДЮШОР «Прудкий м’яч», а сьогодні четверо перших є студентами ЛДУФК. Не сумніваюся, що з 1-го вересня ним стане і 17-річний Андрушко, який в червні отримає атестат про середню освіту. Перед першим туром я сказав підопічним, що наше завдання мінімум – втриматися у вищій лізі, обжитися в ній. 

- І коли ж ваш апетит виріс до медальних розмірів?

- Після того ж першого туру. До Києва для більшості суперників ми приїхали в ранзі аутсайдера, а для деяких – темної конячки. Однак коли ми виграли 10 матчів з 12-ти і посіли проміжне друге місце, то одразу перетворилися на одного з реальних претендентів на медалі. Цілком логічно, що я скоректував і наше завдання: мінімум – «бронза», максимум – «срібло».

- На «золото» не розраховували ні за яких обставин?

- Ні, перше місце всі одразу віддали «Греті» з Дружківки. У них команда сформована з дорослих мужиків, які мають чималий досвід Суперліги. Вони на голову сильніші за решту команд. Тому про чемпіонство не могло бути й мови, на речі потрібно дивитися реально. 

- Ви сказали про мужиків. А чому у вашій команді грала дівчина та ще й другим номером?

- Все дуже просто. Члени збірної України, навіть якщо вони дівчата, згідно Положення мають право грати у вищій лізі. Всього у лізі грало четверо дівчат. Однією з них була Ірина. Чому другим номером? Бо окрім Трунова, Моцик наразі сильніша за решту членів нашої команди. Такими є реалії. 

- Упродовж сезону сумнівів щодо місця на подіумі у вас не виникало?

- В принципі ні. Я одразу сказав, головне рівно виступити в кожному з турів. У Полтаві і в Сімферополі, де відбулися ігри другого й третього кіл ми виграли по вісім матчів і зазнали по чотири поразки. А в заключному турі, який приймав минулого тижня Львів, ми знову записали до свого активу десять перемог. Причому обіграли і «Грету», і срібного призера – сімферопольський «Східний Крим». До речі, якби в останній зустрічі команда Дружківки виграла в кримчан, ми б були другими, адже за рівної кількості очок мали б перевагу над сімферопольцями в особистих поєдинках – три перемоги проти однієї. Але «Грета» виставила резервістів і програла – 3:4. Тож можна сказати, нас трохи «кинули». Але винуваті ми самі: не потрібно було програвати столичним «Інваспорту» і «Лідер-СДЮШОР № 3». Особливо прикро за поразку від «Лідера» – 3:4. Ми ж були попереду 3:1. А виграй один з цих двох поєдинків і були б другими…

- Для виступів у Суперлізі плануєте підсилення команди?

- З нинішнім складом, боротимемося в кращому разі за виживання. Але підсилюватимемося лише за рахунок власного резерву. Зокрема хочемо заявити нашого студента Павла Бердника, який у нинішньому сезоні грає за один з клубів Суперліги. А взагалі багато що залежатиме від наших фінансових можливостей. Адже коли у вищій лізі на сезон достатньо бюджет у розмірі 25 – 30 тисяч гривень, то у Суперлізі – щонайменше 50. А в принципі, аби на щось серйозне розраховувати, необхідно мінімум 100 тисяч гривень. Будемо відверті, наша команда – це фактично аматори, а грати їм доведеться зі справжніми професіоналами. Наприклад, за донецький «Норд» виступає аж три китайці. Самі розумієте, азіати грати за копійки не будуть.

- В Україні спортсменам виживати завжди було важко. А нині, в період кризи, й поготів. Хто допомагає вашій команді?

- Перш за все я хотів би подякувати за розуміння і надання всебічної допомоги керівництву ЛДУФК на чолі з ректором професором Євгеном Приступою. Також суттєво нас підтримують Управління з питань фізкультури і спорту ЛОДА (начальник – Юрій Майборода) та Управління сім’ї, молоді і спорту Львівської міської ради (начальник – Юрій Наконечний; начальник відділу спорту – Олександр Пазичук). А за допомогу в проведенні заключного туру у Львові хочу висловити слова подяки президенту Федерації настільного тенісу Львівщини Віталію Синчуку, начальнику обласного центру «Інваспорт» Вадиму Магрілову і його заміснику Оресту Яблонському та керівникам «Театру спорту» ЛДУФК Аліні і Михайлу Синицям.