Онук Степана Бандери побував в ЛДУФК

26.02.2009 р.
26 лютого в університеті відбулася зустріч із онуком Степана Бандери. Цікаві сторінки історії відкрилися перед слухачами цього заходу. Про цю непересічну подію ми розмовляємо з проректором з виховної роботи і зв’язків з громадськістю Ярославом Тимчаком.

– Ініціатором приїзду був професорсько-викладацький склад, а втілив цю ідею культурно-мистецький відділ університету. Ми розіслали прайс-релізи по засобах масової інформації про цю подію. Щодо приїзду Степана Бандери, то ми організовували цей захід за прикладом правих політичних партій, врешті нам вдалося з ним сконтактувати і, що приємно, він відразу погодився, а на зустрічі пожартував, що цього року в нього професія бути онуком Степана Бандери. Він зараз подорожує Україною, оскільки обрав для себе місію висвітлювати об’єктивну інформацію про те, чим була Організація Українських Націоналістів і, зокрема, якою була діяльність його діда Степана Бандери. Для мене особисто цей захід був надзвичайно цікавим, давно мріяв про цей захід в університеті. На жаль, сьогодні слово «патріотизм» не надто користується популярністю і не так легко відшукати підстави для патріотизму молоді, але, на мій погляд, ті молоді люди, які належали до УПА, і молодий хлопець С.Бандера в 30-х рр. були зразком патріотизму, про який сьогоднішня молодь може і не знати. Вони жили у значно складніших умовах і матеріальних, і політичних. Тодішній польський уряд нищив українську політику. Ця інформація була довгий час схована, а в радянський період абсолютно перекручена. Сучасній молоді  необхідно розповісти правду про наших героїв, а знайомство з їхніми біографіями дає заряд позитивної і патріотичної енергії.

Це великий успіх і дуже символічно, що ця подія відбулася в ЛДУФК. Багато наших гостей відзначили, що не тільки це досягнення має університет. За останні 15 років університет зарекомендував себе як патріотичний навчальний заклад, де культурно-мистецькі заходи стали доброю традицією. Ще на початку 90-х років  була популярною теза: «від змагальної діяльності до визвольних змагань». На початку 20-го століття діяли парамілітарні організації: «Січ», «Сокіл», «Луг»,  більшість членів яких потім пішли в Українські січові стрільці,  було створено військове формування. Степан Бандера був членом «Пласту», а колишні офіцери Січових Стрільців стали членами Української військової організації, згодом УПА. Ми хочемо протягнути нитку традицій відтоді до сьогодні і бути спадкоємцями їхньої слави.

– Однозначно Він є символом української нації. Я вважаю, що «бандерівець» – це синонім поняття  «українець», так ще називали людей з Західної України. Пригадую, коли я був учнем, відвідав ще в радянський час Москву, на вулицях Москви люди, почувши українську мову, казали: «бандерівці» приїхали». Говорили не скільки зі злістю, як на означення українства, як колись було «махновці», «петлюрівці», «мазепівці». Сподіваюсь, Україна колись відкриє для себе Степана Бандеру більшою мірою. 

– У нас були представники політичних організацій, Конгресу українських націоналістів, Народного Руху України, Української Народної Партії, представники організації мельниківців та інші запрошені гості. Серед запрошених були викладачі Львівського національного університету Івана Франка, Львівської академії мистецтв. Загалом ми почули позитивні відгуки, дехто навіть з заздрістю казав, що організація відбулася на високому рівні.

– У певний період часу народ, спільнота обов'язково дає нових героїв. Були революції на початку 90-х років, була помаранчева революція, і якщо б виникли аналогічні питання захисту національних інтересів, однозначно суспільство б спродукувало подібних героїв. Але поки що сама держава не повною мірою повернулася обличчям до молоді і не змогла показати, що вона є їхньою батьківщиною і матір'ю. Можливо, в цьому причина відсутності такого патріотизму, який був в часи Степана Бандери. Гаслом одного з президентів США є слова: «Не питай, що для тебе зробила держава, а запитай себе, що ти зробив для неї». Але все-таки ситуація, в якій молодь не відчуває від держави відповідної уваги до себе, дає підстави для розчарування і нігілізму. На мій погляд, причина не в відсутності патріотизму молоді, а в тому, що молодіжна політика в країні має бути цілеспрямованою, і має бути швидша ротація кадрів, які відповідають за це. Бо якщо на цих місцях будуть сидіти люди глибокого пенсійного віку, виховані в системі Радянського Союзу, ми не будемо спостерігати ніякого результату.

Молодіжної політики у нас майже немає, єдине, що є бюджетні кошти на молодіжні організації, і тому можна сказати, що є політика. Це питання треба ретельно вивчати, щоб дати на нього відповідь. За 16 років незалежності вперше міністр освіти професор Іван Вакарчук заторкнув питання сучасної доктрини виховної роботи серед молоді, бо  до цього часу таке питання було упущено. Україна в своїх політичних баченнях на сьогодні не є цілісною. Ми кажемо про інтеграцію до Євросоюзу і НАТО і західні регіони вже до цього готові, а на сході України інші погляди. Україна політично розділена, що не дає сформувати національну ідею, яка б усіх об’єднала. Якщо вдасться її сформувати, буде легше провадити виховну роботу серед молоді.

– Ми зараз проводитимемо вечір Т. Г. Шевченка з нагоди 195-річчя від дня уродин, вікторину до Дня рідної мови, «Сурми Звитяги ЛДУФК» – конкурс патріотичної поезії і пісні університету. Ми запозичили ідею конкурсу з теренів Львівщини. Минулого року ми добре організували цей захід, сподіваємось цього року на подальший розвиток.

– Ми запрошували студентів університету, і не тільки. Минулого року виникла ідея залучити і викладачів: закликаємо студентів співати, маємо показати їм приклад. В цьому році постараємось таку ідею розвинути, щоб співали і викладачі, і студенти. Це буде цікавіший формат.

– На все добре.