Аня Балабан: "Знаю, якщо тренуюся, до чогось іду, то все має вийти..."

Балабан Анна Юріївна. Майстер спорту, неодноразова чемпіонка України, міжнародних турнірів, призер України, чемпіонка Львівської області. 

- Як давно Ви займаєтесь цим видом спорту?
- З дитинства я займаюся спортом взагалі, раніше займалася акробатикою, але після серйозної травми перестала і у 12 років пішла займатися боротьбою самбо дзюдо.

- Хто Вас до цього підштовхнув, чи Ви самі обрали для себе саме цей вид спорту?
- У мене спортивна сім’я. Мама - майстер спорту з кульової стрільби з гвинтівки, а тато - майстер спорту по самбо дзюдо, заслужений тренер України..

- Як ставляться Ваші батьки до того, що ви займаєтеся самбо дзюдо?
- Мама негативно ставиться до боротьби, каже це не дівчачий вид спорту, але так як мене батько ( Юрій Аркадійович) тренує, і я так вирішила піти саме в цей вид спорту.

- Розкажіть про Вашого батька, чи Він від початку був вашим тренером і якими є відносини коли родичі разом працюють у спорті?
- Батько завжди ставився до мене як і до інших дітей, навпаки, від мене ще більше вимагалося, і на змаганнях коли інших дітей підбадьорювали, до мене ставлення було суворішим. Я боролаcь, щоб довести батькові, я – найкраща.  

- Чого плануєте досягнути, яка ваша кінцева мета у спорті?
- Хочу бути тренером. Мені подобається тренувати маленьких дітей, поки що пробую, кажуть у мене вийде, маю до цього хист. Звичайно, що не всі діти посидючі, не всі можуть уважно слухати, буває важко, але їх треба виховувати з самого початку, що і стараюсь робити. 


- Ваші перші змагання і ті, які запам’яталися? Які у Вас тоді були відчуття?
- На своїх перших змаганнях в «Трудових резервах» я зайняла перше місце. Це були змагання серед дівчат клубу. Учасників було багато. Я боролася у ваговій категорії 40 кг, а моя вага була близько 36, до сорока мені було далеко. Мінімальна вагова категорія 44 кг по самбо і 48 кг по дзюдо. Нас було 8 осіб і ми боролися один з одним по кругу, це колова олімпійська система, я зайняла перше місце. Пам’ятаю, перед змаганнями я навіть злякалася, було дуже багато дітей, які давно тренувалися, а я тренувалась не досить довго, це було після травми, та коли вийшла на килим, відчула себе впевнено і відтоді вирішила продовжити досягати чогось більшого.
На останніх змаганнях я боролася з майстром спорту міжнародного класу. Я теж була майстром спорту, призером України. Тренер Роман Михайлович Юнак налаштовував мене: «не переживай, твій суперник лише майстер спорту міжнародного класу». На килимі я розгубилася. Спочатку програвала та під тиском незадоволення тренера я згрупувалася і виграла. Мене нагородили почесним званням Майстер спорту України. 

- Ваші батьки Вами напевне дуже пишалися?
- Ні, не пишалися, не казали, що я молодець, звичайно для заохочення один раз може сказали, що я молодець, але у більшості випадків «треба краще, це не все, ти можеш більше».

- Чи є у самбо дзюдо свої прикмети? Чи Ви в них вірите?
- У мене немає прикмет, я в них не вірю, знаю якщо тренуюся, до чогось іду, то все має вийти. Більшіть спортсменів не вірять. У мене племінник займається в старшій групі. Якщо підготується, боїться звичайно перед змаганнями завжди є мандраж і ти боїшся, але як себе налаштуєш так і буде.

- Де Ви навчалися чи можливо навчаєтесь?
- Я спочатку навчалася в російській школі №6 до 9-го класу, вступила в училище фізичної культури, провчилась там 10-11 класи. Мені видали похвальну грамоту за заслуги в спортивній діяльності, і я вступила в Університет фізичної культури, зараз навчаюсь на 5 - му курсі і хочу вчитись в магістратурі, потім в аспірантурі, потім викладати, тренувати.

- Чи є у вас кумири у Вашому виді спорту чи є зірки якими ви захоплюєтесь?
- Зірками не захоплююся, у мене є батько який для мене авторитет, також мій хресний, тренер по самбо дзюдо який викладає в університеті ім. І. Франка. Хочеться поряд з ними відчувати що я на щось здатна.

- Якими ще видами спорту захоплюєтесь?
- Подобається акробатика, якби в мене не сталось такої трагедії то я би продовжувала нею займатись. Захоплююсь художньою гімнастикою, подобається спостерігати лижні змагання. Катаюсь на бігових лижах, а на гірських не дуже. Граю в настільний теніс, плаваю, але пріорітетною для мене є боротьба самбо дзюдо, захоплююсь шахами кінним спортом. Вмію їздити верхию.


- З якого віку можна займатися самбо дзюдо і як Ви готуєте дітей до змагань?
- Обмежень немає, зовсім маленьких дітей не берем, починаючи з дев’яти років. Хлопці займаються разом з дівчатами. В групі до 25 дітей.
Приходять ті які тренувалися раніше, мають якісь досягнення, сумують за тим і приходять до нас, тренуються навіть в старшій групі, де дітям по 16-18 років. В старшому віці можна займатися для себе, для самозахисту підійде бойове самбо.
Ми беремо дітей молодшого віку, готуємо їх фізично, морально, психологічно. Років в 15-16 можна взяти дитину але гарантії на високі досягнення не дамо, це залежить від самої дитина, чи захоче вона проявити якісь показники.
Багато маленьких дітей відсіюється, а дехто наполегливо працює і чогось досягає.

Підготувала Поліна Шуруба.