Яна Шемякіна: "Після Лондона-2012 поступлю в аспірантуру"

2-го листопада з аеропорту Бориспіль за маршрутом Київ–Париж вилетів літак, на борту якого разом з іншими пасажирами була й національна збірна України з фехтування, яка братиме участь у головній події року – чемпіонаті світу.

Добре знана далеко за межами України львівська школа фехтування цього разу у «синьо-жовтій» дружині представлена п’ятьма своїми вихованцями. У турнірі рапіристів змагатимуться студенти Львівського державного університету фізичної культури Ростислав Герцик і Клод Юнес. Честь української шпаги в змаганнях жінок захищатимуть юна Ксенія Пантелєєва та ще одна студентка ЛДУФК Анфіса Почкалова, яка рік тому на світовому форумі стала бронзовим призером. А лідером команди шпажисток є Яна Шемякіна, цьогорічна випускниця магістратури провідного вишу галузі фізичної культури і спорту Західної України. Саме з нею напередодні вильоту до столиці Франції спілкувався кореспондент «СПОРТИВКИ».

– Яна, з яким настроєм ти та твої подруги по команді відправляєтеся на головне змагання сезону?
– Настрій у нас бойовий. Хочемо виступити якомога краще.

– І який результат тебе особисто в Парижі задовольнить?
– Зараз мої думки головним чином зайняті особистим турніром. Як і рік тому, він проходитиме в два етапи. Спочатку (4-го листопада) пройде кваліфікаційний турнір, у якому визначаться 64 учасниці плей-оф. Саме вони вже 8-го листопада у боях без права на поразку й розіграють комплект медалей. Звісно, я ставлю перед собою найвище завдання – піднятися на п’єдестал пошани, бажано на його найвищу сходинку. При цьому я чудово розумію, що зробити це буде доволі складно. Але коли не ставити максимальні завдання, то тоді логічно виникає питання: а навіщо взагалі їхати на світовий форум?.. А впевненості в своїх силах мені додає повний комплект нагород, які я здобула цього сезону на етапах Гран-Прі Кубка світу: у Катарі – «золото», в російській Лобні – «срібло», а в Китаї – «бронзу». Тож мої сподівання на медаль у Парижі, як бачите, є небезпідставними.

– На відміну від більшості учасниць, у кваліфікаційному турнірі, згідно з рейтингом, ти участі не братимеш. Чи не боїшся, що за п’ять днів очікування першого виходу на доріжку можеш психологічно перегоріти?
– Так, я наразі знаходжуся в так званій топ-групі світового рейтингу (1-16 місця рейтингу FIE – Авт.). Тому виступи на всіх турнірах розпочинаю одразу з туру прямого вибування. Щодо очікування свого старту, то яка різниця де чекати – вдома чи в Парижі. Не думаю, що це якимось чином вплине на мій виступ. До того ж тут я матиму нагоду тренуватися разом з подругами по збірній, а коли вони змагатимуться у кваліфікації, буду за них вболівати, підбадьорювати.

– Ти розраховуєш на нагороду в особистих змаганнях. А які плани щодо командного турніру?
– Про нього будемо думати вже по завершенні особистих змагань. Тим більше, що він пройде аж 12-го листопада. Щодо планів, то скажу, що ми хочемо виступити у ньому якомога краще. Однак зробити це буде не просто. Адже у нас дуже важкий прохід за сіткою. Вже в 1/8 фіналу нам швидше за все доведеться зійтися на доріжці із збірною Румунії, яка разом з командами Франції, Італії, Німеччини вважається одним з головних претендентів на медалі. Але ми будемо боротися з ними лише за перемогу. До речі, на заключному етапі підготовки ми десять днів тренувалися саме в Румунії. Окрім господарок на зборі була і збірна Великої Британії. Так що своїх суперниць ми вивчили непогано і я сподіваюся, що нам це допоможе в Парижі.

– Я так розумію, що збірну України фаворитом чемпіонату світу ти не вважаєш?
– Я ж говорю не про свою оцінку команд-учасниць, а про думку спеціалістів. А вона базується на тому, хто яке місце посідає в світовому рейтингу і хто як виступав цього сезону. Тут якраз нам похвастатися немає чим. Достатньо сказати, що на жодному з етапів Гран-Прі Кубка світу збірна України не змогла пробитися навіть у чвертьфінал, постійно поступаючись у 1/8 фіналу. Прямо якесь закляття.

– І в чому, на твою думку, причина цього закляття?
– Навіть не знаю, що тут сказати. Знаєте, коли б ми програвали з серйозним відставанням у рахунку, тоді б всі питання стосовно закляття відпали б самі собою. Було б зрозуміло, що ми просто слабші за суперниць. Але ж ми всі зустрічі програли з різницею в один-два, максимум три уколи. А це вже є свідченням рівної боротьби. Я б ще могла зрозуміти, коли б ми раз виграли, раз програли. А тут суцільні поразки… Дуже прикро. Але сподіваюся, що на чемпіонаті світу ми нарешті зуміємо піднятися вище дев’ятої позиції, яку ми, до речі, посіли і влітку на чемпіонаті Європи.

– Якщо я не помиляюся, то в особистих змаганнях на Євро-2010 ти була близькою до медалі, але програла практично виграний бій у чвертьфіналі?
– …І стала в підсумку восьмою. Хоча вже бачила себе на п’єдесталі пошани з медаллю на шиї. У чвертьфіналі з олімпійською чемпіонкою Дуплітцер з Німеччини я вела в рахунку 8:2, але примудрилася віддати перемогу суперниці – 13:15. Замість того, щоб аналізувати дії суперниці, я в душі почала передчасно святкувати перемогу. А Дуплітцер змінила манеру ведення бою і переломила його перебіг на свою користь.

– Щось подібне з тобою раніше траплялося?
– На турнірах бувало, а от на чемпіонатах світу і Європи – ні. А найприкріше, я знаю і чітко усвідомлюю, що в подібних ситуаціях такі думки необхідно гнати якомога далі від себе, а зробити нічого не можу. Це знаєте, як автомобіліст, який знає, як потрібно їхати, щоб не було аварії, але все одно в неї потрапляє. От і я, вже нібито достатньо досвідчена спортсменка і ніби вже все знаю, а все одно припускаюся таких дурних помилок.

– Чи була ти раніше у Парижі і коли так, то що тобі у столиці Франції найбільше до вподоби?
– У Парижі я була вже не один раз – там проводиться один з етапів Гран-Прі Кубка світу у жіночій шпазі. А на другу частину питання я навіть не знаю, що вам відповісти. Так, архітектура Парижу – це щось неймовірне. Але це напевно до вподоби всім. Втім мені в Парижі не є комфортно і саме місто загалом мені не подобається. Можливо, це через те, що ми у ньому зазвичай буваємо у лютому-березні, коли під ногами мокро, а на вулиці сиро. Але головна причина, швидше за все, полягає в тому, що як і всі мегаполіси, Париж є надто забрудненим.

– І останнє запитання. Ти цього року закінчила магістратуру. Знаю, що раніше мала намір продовжити навчання у аспірантурі.
– А я й не відмовилася від планів займатися наукою. Але хочу цій справі віддаватися сповна. А зараз я повністю зосередилася на підготовці до Олімпіади в Лондоні у 2012 році. Адже у моїй колекції олімпійської медалі ще немає, а я дуже хочу її здобути. А до питання аспірантури я обов’язково повернуся після Лондона-2012.