Наталія ТУРКАЛО: "У "Галичанці" пережила шість тренерів"

Гандбольна "Галичанка", навіть незважаючи на складне фінансове становище, продовжує свої виступи у чемпіонаті України серед жіночих клубів Суперліги. Найближчої п'ятниці (29 січня - 17.30) та суботи (30 січня - 11.00) "Галичанка" прийматиме харківський клуб "Панацея". Капітаном цьогорічної "Галичанки" є її найдосвідченіший гравець Наталія Туркало (гандбольне прізвисько "Мая" - Р.Ц.), котра уже більше 10 років віданно й сумлінно служить львівській команді, яка для неї давно стала рідною.

- Наталя, знаю, що ти народилася й виросла у містечку Терновка Дніпропетровської області. Твоя сім'я була спортивною?

– Зазначу, що мій батько займався футболом і під час служби навіть мав кличку Гарінча. Мама в студентські роки була однією з найкращих легкоатлеток свого навчального закладу. До третього класу я займалася різними видами спорту, а потім - записалася в секцію гандболу до тренера Валерія Білоконя. Прийшла на перші тренування й мені відразу сподобався гандбол. Щоправда,  на навчання у школі особивої уваги не звертала. Але згодом тренер почав ретельніше перевіряти наші щоденники і я поступово підтягнула навчання й завершила школу у Терновці з "четвірками" й "п'ятірками", продовживши його - у Броварському училищі фізичної культури.

– На якій позиції ти грала у шкільні роки?

– Розпочинала грати, як лівий крайній. Згодом мене перевели в центр.

– Переїзд у Бровари - це подальший крок у твоїй гандбольній кар'єрі...

– На початку навчання у десятому класі тренер сказав мені і ще одній дівчинці (воротар), що ми їдемо у Броварське училище фізичної культури, де будемо удосконалювати гандбольну майстерність. Директор школи у Терновці була категорично проти мого припинення навчання в школі. А от батьки були не проти мого переїзду до Броварів, підтримала мене й тьотя. Щодо навчання у Броварах, то воно мені давалося доволі легко, закінчивши училище лише з двома "четвірками" (решта - усі "п'ятірки").

– Що запам'яталося за час перебування у Броварах?

– Перш за все була здивована, коли побачила борців із зламаними вухами. Ніколи до цього такого не бачила й собі уявити не могла. Загалом, мене привітно зустріли у Броварах, особливо - Юлія Клименко, з якою ми досі товаришуємо. Запам'ятався ще один цікавий епізод під час товариського матчу, коли обидва наші тренери по-різному зверталися до мене. Один з них кричав: "Наталя, пас давай", інший - "Мая, швидше давай пас". Згодом переглядалися один на другого...

– А гандбольне прізвисько "Мая" звідки взялося?

– Це його мені дав перший тренер Валерій Білоконь, бо моє дівоче прізвище Майдабура було довго вимовляти. Спершу він дав мені кличку "Май", яке швидко переросло у гандбольне прізвисько "Мая". Тому всі мене знають, як Мая. Навіть своєму майбутньому чоловікові я представилась як Мая.   
   
– До речі, де ви познайомилися зі своїм чоловіком Віктором?

– У церкві... Тоді я була студенткою другого курсу Львівського "інфізу".
 
– До речі, після Броварів ти відразу ж потрапила у Львів?

– Ні. Спочатку я поїхала у Харків, хоча Григорій Савчук кликав у Львів. Але під час тренувального збору з харківською командою зрозуміла, що зробила помилку й таки опинилася у Львові, у "Галичанці". Так, з 1999 року я захищаю кольори львівської команди.

– За цей тривалий період ти пережила у "Галичанці" різних тренерів...

– Нарахувала їх шість. З-поміж них Василь Фойгт мені запам'ятався найбільше, саме він надав мені впевненість у власних силах. Психологічно він на мене не тиснув й не кричав на мене, бо відчував, що я сама усвідомлювала, що в тому чи іншому епізоді зробила щось не те.

– Найдовше з-поміж тренерів затрималася Валерія Тищенко...

– Так. Скажу відверто, що на початках мені комфортно працювалося з Валерією Олексіївною, а згодом чомусь на мене вона уваги не звертала.  

– Мікроклімат у "Галичанці" за роки твого перебування в команді був різним?

– На початках команда була поділена на дві групи, що відображалося на взаємодіях на майданчику й під час матчів. Я була нібито й нейтральна, але загалом відчувалося, що єдиного, монолітного колективу не було. Згодом ситуація змінилася на краще. У фінансовому плані також були різні часи. Був такий період, коли грошей зовсім не платили, а лише продукти підвозили. Були й часи фінансового благополуччя. Нині, на жаль, знову часи безгрошів'я. Добре, що Ростислав Кісіль, у цей складний для команди час повернувся до нас лицем...

– Якщо згадати навчання у Львівському університеті фізичної культури, то...

– Після чотирьох років навчання, я ще рік провчилася в магістратурі ЛДУФК. Зізнаюся, що пари я практично не пропускала - лише відпрошувалася на час ранкового тренування. Багатьом викладачам університету я вдячна за ті знання, які вони мені дали.

– Навчання, тренування, знову пари. Коли встигала відновлюватися?

– Читаючи біблію. У нас християнська сім'я. На щастя, чоловік у всіх питаннях моєї спортивної кар'єри завжди підтримує. Якби не він, то, можливо, я б уже завершила грати в гандбол.