Олег Полянський: «На прикладі життєвого шляху та творчості Василя Стуса можна зрозуміти, якою є справжня питома українська культура»

На початку вересня минуло 25 років з часу трагічної смерті в одному з радянських концтаборів поета, громадянина, визначної постаті в історії України Василя Стуса. Цій події був присвячений вечір пам’яті «Стусове коло», який відбувся 30 вересня 2010 року у Львівському державному університеті фізичної культури.

Затемнена зала, освітлена свічками, колючий дріт. На екрані демонструються фрагменти відомої вистави «Стусове коло», постановку якої в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької підготував Дмитро Стус, син Василя Стуса. Виконавцем ролі Василя Стуса був Роман Семисал. За відгуками глядачів: «Чудовий актор, найкращий виконавець ролі Василя Стуса. У літературно-музичній композиції "Стусове коло" він мав просто грандіозне перевтілення».

Про організацію вечора розповів завідувач кафедри гуманітарних дисциплін доцент Олег Полянський: «Сам сценарій готувався упродовж літа, репетиції тривали у вересні. Із викладачами кафедри працювали над оформленням залу, остаточним сценарієм, його реалізацією, режисурою. Щодо матеріалів, сценарію, режисури, я роздумував, у якому форматі проводити вечір пам’яті. Провели цей поетичний вечір як камерний, для аудиторії, обізнаної із життям і творчістю Василя Стуса, для тих, хто шанує його поезію. Власне весь сценарій був побудований на фрагментах чотирьох частин телевистави «Стусове коло». Вистава дуже емоційна. На цифрових носіях цієї вистави не знайшли, відшукали в інтернеті телеверсію чотирьох частин телевистави. Допомогу нам надав технічний відділ університету».

Запалені свічки, обгорілі аркуші поезії Стуса, розвішані на стіні – з цього розпочинався вечір. У перебігу сюжетів назву частин вистукувала друкарська машинка,  карбуючи кожну літеру і вкладаючи у неї свій глибокий зміст: Коло дитинства, Коло поезії, Коло любові, Коло самотності, Коло смерті. За сценарієм роль Долі поета грала старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін Ірина Іллівна Гузенко, поезії Стуса виконував випускник університету Сергій Пилипишин. Були відібрані найцікавіші, найбільш відомі поезії: «Верни до мене, пам’яте моя», «Як добре те, що смерті не боюся» й ін. Наприкінці вечора обгорілі аркуші глядачам роздали Доля поета і сам Поет.

Вступна частина відбувалася під акорди скрипки – мелодій Мирослава Скорика та музики «Адажіо» Альбіноні, яку виконував студент консерваторї Руслан Козопас. Поміж фрагментами вистави лунає у записі голос Василя Стуса: «Не побиваюсь за минулим…».

– Олеже Арсеновичу, як на Вашу думку, Василь Стус у своїй поезії торкнувся теми рідного народу?

– Ми в Україні мали геніального поета, який був висунутий на здобуття нобелівської премії. На прикладі життєвого шляху та творчості Василя Стуса можна зрозуміти, якою є справжня питома українська культура, якою може бути позиція громадянина, людини в цьому суспільстві.

Окрім сюжетів з вистави у відеоряді вечора пам’яті пролунали слова відомих діячів мистецтва. За словами Ади Роговцевої: «Стус у нас є в серці кожного окремо, саме таких людей нищать, їх оточує горе, нестатки». На думку Євгена Сверстюка, «Стус не належить до тих постатей, які минають і згаснуть».



Ярослав Тимчак, проректор із виховної роботи та зв’язків із громадськістю підсумував: «Під час перегляду цього театралізованого дійства пролунали слова, що Василь Стус – постать, яка ще достатньо невідома в Україні. Я хочу підтвердити, що Україна колись оцінить, ким був Стус, бо на сьогодні його постать є маловідомою для більшості українців, особливо для тих, звідки він родом».