Постановка поеми "Сон"?! Т.Г.Шевченка акторами театру "МЕТА"

Нещодавно в нашому університеті відбулася вистава«Сон»?! Т. Шевченка в сучасній інтерпретації акторів театру «Мета» при культурно-мистецькому відділі ЛДУФК. Автор ідеї та режисер даної постановки – Зоряна Грегорійчук.

- Як виникла ідея саме такої інтерпретації творів Кобзаря?
- Ідея полягала в тому, щоб донести до глядача поезію, яка була актуальною 150 років тому, актуальна й зараз. Шевченко написав свій «Сон» без знаку запитання і знаку оклику. Але все настільки збігається з реальністю, що я дозволила собі поставити знак запитання: чи це дійсно «сон»?
Поезія Шевченка настільки виразна, настільки театральна, настільки образна, що породила ідею зовсім, мабуть, нового підходу до відтворення її на сцені. Дев’ять учасників постановки мають крила і всі вони у певний момент символізують думи, сни, хвилі моря, які розходяться по всій землі.
Крім цієї поеми використовувалися вірші «Перебендя», «П.С», «Іван Підкова», уривок з поеми «Гайдамаки», а також пісні на слова Тараса Шевченка «Думи, мої думи», «Садок вишневий», «Зацвіла в долині червона калина». А пісня Реве та стогне Дніпр широкий» цементує націю, тому співаючи її, учасники збираються до купи.

- Які ж герої зустрічаються у постановці «Сон»?!
- Є автор, «землячок», отаман, запорожці. В певний момент всі актори – думи, в певний – хвилі, сни і ті ж «землячки».
А починається все, для збереження цілісності форми, що герої виходять зі жмутом думок, що виливаються у той сюжет, який відбувається на сцені, і йдуть... Як незнищенність вічності, як висновок лунає: «Все йде, все минає – і краю немає. Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?.. А сонечко встане, як перше вставало, і зорі червоні, як перше плили, попливуть, і потім, і ти, білолиций, по синьому небу вийдеш погулять... І будеш сіять, як над Вавілоном, над його садами і над тим, що буде з нашими синами».

- На якого глядача розрахована вистава?
Геніальність саме цієї поеми в тому, що її може сприймати і дитина, і доросла людина. Наприклад, найменша, семирічна  актриса Марічка Солтис говорить, що все розуміє, а найстарша – студентка ІІ – го курсу, ФФВ ЛДУФК – Юля Біляк.

- На що в театральній постановці поставлений основний акцент?
- Збудити глядача від сну. Вузлові моменти: «Якби-то, думаю, якби не похилилися раби... То не стояло б над Невою оцих осквернених палат! Була б сестра, і був би брат, а то... нема тепер нічого, ні Бога навіть, ні пів Бога. Псарі з псарятами царять, а ми, дотепні доїжджачі, хортів годуємо та плачем».
Про це можна говорити багато. Сонце для всіх однаково світить, а ми вже як зробимо, так і буде. Я собі часом думаю, що колись були кращі люди, ніж тепер, бо ми зіпсовані цивілізацією, але перечитуючи Шевченка, переконуюся, що 150 років тому люди були такі самі, як тепер. І тут виникає оптимістична думка, що ще не все втрачено – «Люди, люди! За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте...»