Продовження переможних традицій львівської рапіри

У Львові добігає до свого завершення ХVІІ Всеукраїнський турнір з фехтування пам’яті заслужених тренерів СРСР та України Вадима і Марії Андрієвських. Традиційно змагання, у яких беруть участь майстри фехтування на рапірі та шаблі, приймає палац спорту СКА. У перші два дні стосунки виясняли рапіристи, а сьогодні стануть відомими імена переможців та призерів у турнірі шаблістів.

Першими на фехтувальні доріжки армійського палацу спорту вийшли рапіристки. Серед головних претендентів на призові місця фахівці найчастіше називали три прізвища – киянки Катерини Ченцової, Анастасії Московської з Миколаєва та львів’янки Олександри Сенюти. Саме це тріо на нещодавньому чемпіонаті Європи серед юніорів створили  справжню сенсацію – у командних змаганнях пробилися до фіналу і в такий спосіб Україна стала  володарем срібних нагород. І саме з цими дівчатами тренери національної збірної пов’язують майбутнє українського фехтування в цьому виді зброї, який вже давно вважається безперспективним. Втім, схоже, світло в кінці тунелю таки з’явилося. Одразу зазначимо, що дівчата повністю виправдали видані їм аванси.

Усі троє доволі впевнено пробилися до квартету півфіналістів. Московська не мала проблем і в бою за право взяти участь у вирішальній дуелі. Учениця Миколи Димо з рахунком 15:6 розібралася з Мариною Крамаренко з Луганська. А от поєдинок Ченцова – Сенюта став справжньою драмою. Точніше драмою стала друга його половина. Адже Ченцова дуже впевнено розпочала і досить довго диктувала суперниці свої умови: нанесла дев’ять уколів, пропустивши сама при цьому лише чотири. Однак саме за рахунку 4:9 львів’янка припинила бути надто гостинною. Учениця Вікторії Волкової повністю змінила тактику ведення бою і в подальшому на доріжці була фактично лише одна фехтувальниця, Олександра Сенюта. А от гостя з Києва виконувала роль мішені. Аби не бути багатослівними, говорячи про перевагу нашої землячки, скажемо, що в подальшому уколи наносила тільки вона і в підсумку здобула перемогу з досить переконливим рахунком – 15:9.

Однак такий перебіг подій – від майже краху до повного тріумфу – відібрав у Олександри надто багато сил. Причому не стільки фізичних, скільки емоційних. І на фінал вона вийшла практично «пустою». Московська подібним станом Сенюти скористалася, як то кажуть, на всі сто – вирішальна дуель закінчилася з рахунком 15:5 на користь миколаївки.

Якщо в турнірі представниць слабкої статі серед квартету призерів (у фехтуванні бронзовими медалями нагороджують обох півфіналістів) була лише одна представниця Львова, то в змаганнях чоловіків одразу аж троє. Причому четвертий, киянин Володимир Стадник, зупинився на стадії півфіналу – з рахунком 8:15 програв львів’янину Пилипу Колесникову, до речі, сину знаного в минулому рапіриста, а нині не менш відомого тренера паралімпійців Андрія Колесникова. Інший півфінал перетворився на сутичку учнів одного тренера – 24-річний Павло Сірочинський та на три роки молодший Олексій Стрельцов є підопічними заслуженого тренера України Олександра Чеботаєва. Цього разу перемогу святкував досвід – 15:9.

Не мав Павло проблем і в фіналі з Колесниковим. Прораховуючи більшість дій суперника, він контролював бій практично від самого початку і до завершення. Тож цілком заслужена перемога випускника Львівського державного університету фізичної культури з рахунком 15:7.

Василь БУСОЛ, проректор ЛДУФК по спортивній роботі, президент Федерації фехтування Львівщини: «Приємно, що в такий досить непростий час нам вдається вшановувати пам’ять відомих тренерів, які були одними із засновників добре знаної у світі львівської школи фехтування. Подружжя Андрієвських виховало цілу плеяду відомих спортсменів. І тепер вже на фехтувальні доріжки виходять, якщо так можна сказати, їхні внуки і правнуки. Тішить і те, що й надалі продовжуються переможні традиції львівської рапіри. От і цього разу рівно половину призерів у змаганнях рапіристів склали львів’яни. Тож будемо сподіватися і на продовження історії турніру пам’яті Андрієвських, і на нові перемоги галицьких фехтувальників».
 
Маестро рапіри

Вадим Олексійович Андрієвський народився 26 грудня 1912 року у м. Брест-Литовський. Його дитячі та юнацькі роки пройшли у Харкові. Захоплення спортом привело на курси інструкторів фізкультури, які закінчив у 1930 році. Перші уроки фехтування брав у славетного майстра Петра Заковорота. Після закінчення у 1936 році Московського інституту фізкультури працював викладачем, а згодом завідувачем кафедри фехтування і рукопашного бою Харківського інституту фізичної культури.

У роки другої світової війни, будучи вже відомим спортсменом, добровільно пішов на фронт. Командував окремим лижним батальйоном, який вів бої під Старою Русою. Після тяжкого поранення продовжував службу в Наркоматі оборони, а пізніше очолював кафедру фехтування і рукопашного бою військового факультету Московського інституту фізкультури.

З 1946 року, тобто практично з моменту заснування вишу, Вадим Олексійович працював у Львівському інституті фізичної культури завідувачем кафедри, ректором, професором. До 1952 року діючий спортсмен, неодноразовий призер, чемпіон СРСР 1948 року. І це не дивлячись на інвалідність! Самовіддано працював з молоддю. Його педагогічний талант проявився в тому, що один за одним львівські фехтувальники виходять на міжнародну арену, стають призерами та чемпіонами світу і Олімпійських Ігор. Більше 20-ти років Вадим Олексійович був головним тренером збірної команди України, підготував понад 50 майстрів спорту. Одному з перших йому у 1957 році було присвоєно звання «Заслужений тренер СРСР».

Вадим Андрієвський зробив вагомий внесок і у розвиток науково-методичних основ фехтування. Його кандидатська дисертація лягла в основу вітчизняної методики навчання і тренування фехтувальників. Він є автором багатьох наукових праць, підручників, навчальних посібників. Високий професіоналізм, самовіддана праця неодноразово були відзначені державними нагородами.

До останніх днів життя Вадим Олексійович передавав свої знання студентам ЛДІФК, охоче ділився досвідом роботи з молодими тренерами і викладачами, активно працював у Федерації фехтування Львівщини. Помер Вадим Олексійович 12 січня 1994 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.