Ростислав Герцик: «Прагну стабільно виступати на найвищому рівні»

Львівські майстри фехтування на рапірах у радянські часи задавали тон не лише на внутрішніх змаганнях, а й на турнірах найвищого рівня світового масштабу. Достатньо пригадати імена Василя Станковича, Євгена Рюміна, Петра Кучера, Олександра Бєляєва, в колекціях яких є медалі різного гатунку чемпіонатів СРСР і світу та Олімпійських ігор. Натомість за останні двадцять років львів’яни у кращому разі відзначалися на турнірах кадетів і юніорів. І ось нарешті є доволі успішний виступ на дорослому рівні. На чемпіонаті світу у Парижі магістрант Львівського державного університету фізичної культури Ростислав Герцик у турнірі рапіристів зупинився за крок від подіуму в особистих змаганнях. Що ж завадило 21-річному галичанину здобути таку жадану нагороду? Саме з цього питання почалася розмова учня талановитого молодого тренера Сергія Гаравського.

– Напевне, правильніше буде сказати, не що, а хто, – говорить Ростислав. – У чвертьфіналі я зустрівся з японцем Юккі Отою. Це один з найсильніших рапіристів світу, цьогорічна бронзова медаль далеко не перша в його колекції з турнірів світового рівня. Зокрема, на Олімпіаді в Пекіні від програв лише в фіналі. Та й у Парижі він мав бути вище. В усякому разі у півфінальному бою з китайцем Лей Шеном він поступився лише одним уколом – 14:15. Але був момент, коли за рахунку 14:13 на користь японця, Ота наніс переможний укол, однак суддя несподівано для всіх з незрозумілої причини його не зарахував. Тому я цілком ймовірно міг програти майбутньому не призеру, а чемпіону світу.

– Відправляючись до столиці Франції, ти мріяв про медаль?

– Знаєте, я реально дивлюся на речі і чітко знаю, ким я є в даний момент. Звичайно, у рапірному фехтуванні, як і в будь-якому іншому виді зброї, є група спортсменів, які на чемпіонат світу приїздять за медаллю, а будь-яке інше місце для них є провалом. Але я ще не належу до цієї когорти найсильніших. І навіть тепер, коли я в підсумковому протоколі чемпіонату світу зайняв сьоме місце, я не вважаю себе сьомою рапірою планети. Значно об’єктивнішим є місце у світовому рейтингу. До Парижу я був у ньому у восьмому десятку, а нині – наприкінці четвертого десятку. Тому на чемпіонаті світу, як і на етапах Гран-Прі, для мене, на відміну від того ж Оти, кожен бій як фінальний.

– Цікаво, яке завдання ти поставив собі перед чемпіонатом світу?

– Дуже хотів пробитися в число 16-ти перших, тобто фехтувати в 1/8 фіналу.

– Чому саме цю стадію ти обрав?

– Париж став для мене другим чемпіонатом світу. Торік я програв перший же бій у плей-оф, це була 1/32 фіналу. Було дуже образливо, адже я тоді виграв у кваліфікації всі бої і сподівався добре виступити й у турі прямого вибування. Тому тепер я хотів зробити принаймні два кроки вперед. Вдалося навіть більше – три. Тому, незважаючи на поразку у чвертьфіналі, я своїм виступом задоволений.

– Розкажи, як проходили бої, в яких ти перемагав.

– У кваліфікації я виграв п’ять боїв з шести. Програв лише росіянину Хованському, але поступився у рівній боротьбі. Тож з одного боку почувався добре і впевнено, але з іншого – хвилювався, бо «олімпійка» була аж через три дні. Минулого року було те саме і я, очікуючи продовження змагань, просто «згорів». Цього разу вдалося втримати себе в руках. Всі три дні гнав від себе думки про фехтування, займаючи голову чимось іншим. В результаті зумів виграти три дуелі поспіль. Щоправда кожен бій був по-своєму непростим. Наприклад, у 1/32 з тунісцем Сманді я вигравав 14:9, але дозволив супернику нанести поспіль чотири уколи і стало 14:13.

– Близькість перемоги десь тебе «паралізує»?

– Щось схоже зі мною вже траплялося, що я вигравав 14:7, але в підсумку програв 14:15. На щастя, той досвід став у нагоді і цього разу я взяв себе в руки й наніс переможний укол. Далі на мене чекали два австрійця поспіль – спочатку Шльоссель, а потім Хінтерзеєр. З обома я в цьому сезоні зустрічався не раз і жодного разу не програв ні одному, ні другому. Тому дуже хотів скористатися до певної міри подарунком жеребу і сказав собі, що програти не маю права. Адже хоча вони в рейтингу були вище, я вважав себе фехтувальником такого ж самого класу. А на чемпіонатах світу програвати рівному супернику не можна.

– І як склалися ці бої – перемоги далися важко?

– В обох боях, незважаючи на невелику перевагу в рахунку, я діяв впевнено і контролював перебіг подій на доріжці. Шльоссель щоправда намагався переламати бій, але я вчасно відреагував на зміни у його манері ведення бою і довів справу до перемоги. А Хінтерзеєра я весь час тримав на відстані двох – трьох уколів.

– Повертаючись до чвертьфіналу з Отою, чому так багато програв – 5:15?

– Ота – це зовсім інший рівень фехтування. Він і перші три бої виграв не менш переконливо. Втім, я виходив на бій з надією, що зможу нав’язати йому свою манеру і щонайменше у поєдинку буде боротьба. Тому я дуже був на себе злий, коли програв не лише багато, а й швидко. Зате тепер знаю над чим треба працювати.

– Тобі 21 рік, ти вчишся у магістратурі. Напевне, підходить той момент, коли ти повинен робити вибір і визначитися з тим, що для тебе буде пріоритетним у житті?

– Хочете спитати, чим для мене є наразі фехтування?

– Так, а також чого ти хочеш від нього?

– Наразі я відчуваю, що я росту. І справа не лише в сьомому місці на чемпіонаті світу. Якщо два-три роки тому я бачив, що суперники мене лускають, як насіння, а я не знав що робити, куди подітися, то зараз я вже бачу, в кого і за рахунок чого можна виграти, а також відчуваю, що суперники починають мене сприймати всерйоз. А чого хочу досягнути?.. Не буду говорити поки що про медалі, бо до всього треба дійти поступово, долаючи всю дистанцію крок за кроком. Мені не до душі ситуація, коли спортсмен стрімко вривається на вершину, щось там виграє, і так само миттєво зникає з горизонту. Тому на найближчі два роки я ставлю собі завдання пробитися в світову еліту і здобути право виступити на Олімпіаді в Лондоні у 2012 році завдяки високому індивідуальному рейтингу. Тобто хочу стабільно виступати на самому високому рівні. А тоді й медалі та титули обов’язково також у мене будуть.