У Львівському державному університеті фізичної культури урочисто відзначили 110-річницю заснування пожежно-гімнастичного товариства «Січ». Товариство «Січ», яке у першій чверті ХХ ст. в Західній Україні налічувало сотні гуртків, спричинилося не лише до бурхливого розвитку спортивного руху в Галичині, але й суттєво вплинуло на формування національної свідомості і виховання патріотизму серед українців. Саме на основі «Січі» в 1914 році був утворений Легіон УСС. Значна кількість галичан учасників Листопадового чину та Національно-визвольних змагань 1917-1921 років – спортовці з «Січей».

У 20-х роках минулого століття «Січ» з різних причин заборонялася польською владою. 1930 року в с. Горбачі на Львівщині ліквідовано останній осередок організації. Ця сторінка національної історії в радянський період була вилучена з літопису українського народу.

Урочиста Академія розпочалася з вітального виступу ректора ЛДУФК, професора Євгена Приступи, голови відділення НОК у Львівській області Мирослава Герцика та почесних гостей: голови Львівського осередку Українського педагогічного товариства «Рідна школа» Анни Благітки і ст.наукового співробітника Карпатського національного природного парку Юрія Боберського.

 На пленарному засіданні  доповідали: Оксана Вацеба, професор, заст. начальника управління спорту ЛОДА; Микола Литвин, професор, заст. директора з наукової роботи Інституту українознавства ім. Крип’якевича НАН України; Андрій Сова, заст. директора центру незалежних історичних студій; Іван Сало, Заслужений журналіст України, член Спілки письменників України.

Зав. Кафедрою гуманітарних дисциплін Олег Полянський представив фотоматеріали «Пам’ятними місцями Кирила Трильовського в Коломиї» (до 146-ї річниці від дня народження Генерального отамана Січі Кирила Трильовського).

Презентацію друкованого буклету про Українське фізкультурно-спортивне товариство «Січ» до 110-ї річчя з часу заснування провів проректор з виховної роботи і зв’язків з громадськістю Ярослав Тимчак. Це інформаційне видання буде розіслане у всі фахові виші  України.  Буклет виданий Львівським державним університетом фізичної культури та Львівським центром олімпійської освіти і досліджень.

(до 110-річчя заснування товариства “Січ”)

Кирило Трильовський належить до першорядних постатей Галичини кінеця ХІХ – середини ХХ ст., які залишили вагомий слід в суспільно-політичному, економічному та духовному житті краю. Як і більшість його сучасників був вихідцем з сім’ї греко-католицького священика. Народився 6 травня 1864 р. в с. Богутин Золочівського повіту (тепер Поморяни). Початкову освіту здобув у школах Золочева та Бродів, гімназійну в Золочеві та Коломиї. Навчався на правничому факультеті Чернівецького, Львівського та Віденського університетів. Докторську дисертацію захистив у Кракові, адвокатський екзамен у Львові.

Варто зазначити, що кінець ХІХ – початок ХХ ст. в історії Галичини називають “добою адвокатів”, на відміну від попереднього періоду – “доби священиків”. К. Трильовський був одним з багатьох відомих галицьких адвокатів, які, крім суто професійної діяльності, займалися багатогранною суспільно-політичною роботою. Досить назвати імена К. Левицького, С. Дністрянського, В. Старосольського, Є. Олесницького, С. Барана та багатьох інших. У 1913 р. в Галичині працювало 62 адвокати-українці. Власне Кирило Трильовський з кінця ХІХ ст. і до своєї смерті 19 жовтня 1941 р., з деякими перервами, жив і працював в Коломиї та Коломийщині (Яблунів, Гвіздець), де крім адвокатської практики багато зробив на ниві національного відродження.

Ще студентом, К. Трильовський вступив до Русько-Української радикальної партії, входив до її Головної управи. Напередодні Першої світової війни обирався послом Австрійського парламенту та Галицького крайового сейму.

5 травня 1900 р. організував у с. Завалля Снятинського повіту перше в Галичині українське пожежно-гімнастичне товариство “Січ”, а згодом його численні осередки у Снятинському та Коломийському повітах. К. Трильовський видав низку праць, в яких роз’яснював основні засади стрілецького руху, складав січові пісні та марші. 1912 року став Генеральним отаманом об’єднання “Січей”. На початку першої світової війни К. Трильовський увійшов до складу Головної Української Ради, а з серпня 1914 р. очолив Бойову Управу Українських Січових Стрільців. У жовтні 1918 р. став членом Української Національної Ради, а після проголошення ЗУНР – був заступником голови Окружної національної ради в Коломиї, а також членом комісії закордонних справ, військової та адміністраційної комісій.
Після поразки ЗУНР, разом з УГА, відходить за Збруч і у Вінниці засновує Січовий комітет. 1920 р. переїжджає на Закарпаття, де засновує кілька “Січей”, згодом емігрує до Відня, працює в екзильному уряді Є. Петрушевича. Цікаво, що й тут – у Відні, заснував українське робітниче товариство “Січ”. 1927 р. повертається з еміграції, поселився в Коломиї, але працює адвокатом у Гвіздці. Тут збереглися будинки в яких була адвокатська канцелярія (вул. І. Франка 36), проживав (вул. Грушевського 10; вул. К. Трильовського 4).

Паралельно займався широкою публіцистичною та журналістською працею. Співпрацював не лише з галицькими українськими періодичними виданнями, а й українськими часописами в США та Канаді, в яких опублікував близько 1800 статей. К. Трильовський є автором близько 80 популярних книжок та брошур, а також поетичної збірки “Вперед” (1888 р.). Серед його історичних нарисів варто назвати такі праці: “Про велику Французьку революцію” (1913, 1918, 1934); “Російська цариця Катерина ІІ” (1927); “Боротьба італійців за свободу та соборність” (1928 р.).

У міжвоєнний період польською владою чинилися різні перешкоди його професійній діяльності, але найскрутніші часи настали з приходом у Галичину більшовицького тоталітарного режиму, який почав переслідувати 75 річного К. Трильовського. Народившись за Австрії, він “встиг відчути” на собі особливості польського, радянського та нацистського окупаційних режимів.

Таким чином, Кирило Трильовський був багатогранною особистістю й залишив політичний слід в різних ділянках суспільного життя Галичини кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. він був чільним діячем Української радикальної партії, створював бібліотеки й читальні “Просвіти”, кооперативні товариства “Народна спілка” на Покутті, відіграв провідну роль у створенні та діяльності парамілітарних січових товариств, а згодом військовому формуванні УСС, проводив активну парламентську діяльність у Відні та Львові, займав високі посади в державних структурах ЗУНР, в т.ч. еміграційних.

К. Трильовський автор численних січових пісень та маршів, популярних праць про січовий рух, історичних розвідок, публікацій в українській пресі США та Канади. Майже чверть століття видавав та редагував часописи: “Громада” (1896-1897), “Зоря” (1904), “Хлопська правда” (1903, 1909), “Громадський голос” (1919), календарі “Запорожець”, “Отаман” та ряд інших радикальних видань. А поза цією величезною громадсько-політичною, організаційною, журналістською, державною, військовою діяльністю, нащодень займався адвокатською практикою – в Коломиї, Яблунові, Гвіздці. Тому пам’ятних місць пов’язаних з життям та діяльністю Кирила Трильовського особливо багато на Гуцульщині й Покутті, і, звичайно, в Коломиї. Це, насамперед, будинок по вул. Театральній 28, в якому на другому поверсі до Першої світової війни містилася адвокатська канцелярія і помешкання адвоката д-ра Кирила Трильовського. Тут же працювала редакція часопису “Хлопська правда”, який він редагував й видавав у 1903, 1909 рр. По вул. Л. Українки знаходяться: парк ім. Кирила Трильовського з пам’ятником йому, а також музей історії міста Коломия, в якому є скромні експозиції присвячені К. Трильовському, зокрема його адвокатській діяльності. І, нарешті, по вул. Карпатській 2 знаходиться старий цвинтар з найстарішою на Гуцульщині дерев’яною церквою Благовіщення 1587 р. З-поміж інших відомих могил на цьому цвинтарі знайшов вічний спочинок і Кирило Трильовський. Скромний надмогильний пам’ятник, який нелегко відшукати серед густих високих бур’янів, засвідчує, що маємо ще чимало роботи… Як і відсутність сьогодні меморіальної таблиці на будинку по вул. Театральній, а вона у 90-их роках була… Надто скромна експозиція в музеї історії міста, невиразний напис на пам’ятнику в парку…