Валентин Мороз: "Використовуйте свою історію"

У Різдвяні свята згадуємо Провідників нації, архітекторів української державності: Правозахисників, Митців, Поетів. Серед когорти тих, хто мав мужність протистояти тоталітарному режимові Валентин Мороз, відомий дисидент, доктор історичних наук, професор, якому 2009-й рік приніс високу державну нагороду — орден За заслуги третього ступеня.

 ― Валентине Яковичу, те, що саме в урочий Різдвяний час знайшлися в України Василь Симоненко та Василь Стус ― то Божий Дар. Таких, як Ви, Ваших річників, тепер звемо Шістдесятниками. Чи перетиналися Ваші життєві шляхи, чи знали їх близько?

Без сумніву, поезія Симоненка є моральним камертоном не для одного покоління українців… Поети ― пророки. Давно, ще за мого вчителювання надіслав листа до Ліни Костенко. Відповіла. Лист надійшов на адресу Горохівської школи. Мені передали його згодом… Знайомий був із відомою художницею Аллою Горською. У Києві подружжя ― Алла з чоловіком мали помешкання в центрі, біля червоного корпусу університету… А потім іще така знакова для мене обставина: 7-е число «Українського Вісника» ціле було присвячене судовій розправі наді мною і трагічній загибелі Алли. Збіг, звичайно. А проте чи є що в житті випадковим?.. Зі Стусом бачилися не раз.
― У 1972 році Василь Стус святкував Різдво у Львові. Що про те знаєте?
Сам я тоді був ув’язнений. Різдвяні арешти 1972 року символізували кінець «хрущовської відлиги»… З-за ґрат дослухався подіям у світі. Почалося все з 1970-го року, як Москва планувала повторити в Румунії те, що вже вчинила в Чехословаччині, та не наважилася. Ще перед першим моїм арештом у 1965 році привіз мені знайомий матеріали, опубліковані в Румунії, але російськомовні. Читав незвичне: вони були незалежні!  От і тоді, як нависла загроза вторгнення, румуни оголосили загальну мобілізацію: не лише армія, але й ополчення готувалися дати відсіч. Ось так через напружену ситуацію з Китаєм, румунську рішучість і поміркований практичний курс, впроваджуваний Косигіним, СРСР вдався до внутрішніх репресій…

― Важко уявити побут в’язня сумління. Чи навідувало Вас свято за колючими дротами, в’язничними мурами?

Зустрів там не одне Різдво. Святкування залежало від обставин. У тюремній камері символічне: помолився про себе і все. А в мордовських таборах ― людей у бараці багато, нари двоповерхові й у всіх радісне піднесення. За різдвяну вечерю було заощаджене з продуктів, кава чи чай. Священники серед нас відмовляли молитву… У тому ж таборі, що і я, був Йосип Сліпий. Мені не пощастило: помістили у меншому відділенні…
Совєтська тюремна система знала різні періоди. Найдикіший за сталінщини. У час «відлиги», як діяв «хозращьот» (за норму і її перевиконання гроші платили) і були серед табірного начальства «хахли» (говорили українською), ― то, старожили згадували, цілий табір колядував. Із-зовні охорона, а в таборі свої закони: політичні в’язні тримали все під контролем. Страйки були. Брєжнєвщина запровадила жорсткіші умови. Були між в’язнів провокатори: зчинять галас і одразу до бараку збігалася охорона…

― Сумний Святий вечір… Яке Різдво Вам пригадується з дитячих літ?

Волинське Різдво, скільки себе пам’ятаю, зустрічали на хуторі. Хутір дідів. Село Олізарів. Дійсних традицій вертепу як тут, у Карпатах бачив, не було. Але ходили перебранці: кумедія! Колядували. Атмосфера 100% святкова! Під скатертину на діл сіно: малі бавилися на тому. Як переїхали у с.Холонів, де закорінився батько, то й тут були на хуторі ― 100 метрів від хати ліс. Батько був музикант. Грав на баритоні. Як підріс, то долучився і я: на тенорі. Не існувало вже, як раніше троїстих музик: бас, бубон, скрипка. Зате ж у селі був духовий оркестр. Мода на них пішла ще до війни. По війні всі інструменти наново закупили. Оркестр був кращий в районі. В Горохів, як Сталін умер, то наш оркестр брали…

― По стількох життєвих бурях що хотіли б побажати всім в нашому університеті? ― на те питання Валентин Якович озвався зі щирим усміхом:

Веселих свят! І ще, свою історію використовувати ― добрий то будівельний матеріал для своєї держави.