Василь Крупський: "Великдень зустріну на лижах"

14 січня в Україні відзначають Новий рік за старим стилем, а ті, хто носить ім’я Василь або Василина, ще й приймають вітання з Днем Ангела. Тому саме в цей день найбільше добрих слів на свою адресу щороку чує доцент кафедри зимових видів спорту Львівського державного університету фізичної культури, кандидат наук фізичного виховання та спорту Василь Крупський. А цьогоріч у Василя Павловича ще й  ювілей – 70 років!!!

Цю дату п.Василь відзначить не традиційним застіллям з рідними та друзями, а участю в Кубку України з лижного спорту серед ветеранів. Про це ювіляр розповів за кілька годин до відходу поїзду  Львів – Суми.

- Для мене стало доброю традицією зустрічати свої іменини і день народження на лижній трасі, – розпочав розмову Василь Павлович. – Адже лижним спортом я займаюся більше як півстоліття. Причому серед ветеранів мої спортивні досягнення значно переважають ті, яких я досягнув у молодості. Зокрема, 2002 року в канадському Квебеці я став бронзовим призером чемпіонату світу серед ветеранів. Саме після того старту мені присвоїли почесне звання майстра спорту України. Пристойно виступив і на двох наступних світових форумах: 2003 року в австрійському Зеєфельді фінішував 5-м, а за рік у норвезькому Холменколені – 7-м. 

- А чим цьогорічна зима відрізняється від попередніх?

- Для зимових видів спорту 2010 рік є особливим. У лютому у Ванкувері пройдуть зимові Олімпійські ігри, а наприкінці січня словенська Поклюка прийматиме учасників Всесвітніх зимових ігор майстрів – головних змагань чотириріччя для ветеранів. У програмі шість видів спорту, серед яких і мої улюблені лижні перегони. Не відпочиватимуть ветерани, і я в їх числі, й під час Олімпіади у Ванкувері. В останні дні лютого у шведському Фалуні пройде чемпіонат світу серед майстрів.

- І які завдання ставить перед собою на цих головних змаганнях світового рівня Василь Крупський, лідер збірної України?

- Знаєте, мені хоча й 70, але спортивного запалу у мене більш, ніж достатньо. Скажу відверто, олімпійське гасло Кубертена «Головне – не перемога, а участь» – абсолютно не для мене. Я розумію, що завдання у професіональному спорті і в спорті ветеранів різні. І все ж я не можу не прагнути перемоги всією душею і не можу не віддавати заради неї всі свої сили.
 

- Я так розумію, що стільки років змагатися вас надихає саме жага перемоги?

- Головним чином так. Але є ще один чинник – я чітко усвідомлюю, що саме лише рух та заняття фізичними вправами дозволяють мені вести достатньо активний спосіб життя. Я вам розповів лише про головні старти нинішньої зими. А ще є Кубок і чемпіонат України, чимало змагань за кордоном і у нас. До речі, я не лише свої іменини та день народження зустріну на лижній трасі, а й Великдень...
Я нічого не переплутав. Четвертого квітня у російському  Мурманську, де традиційно в першій декаді квітня проводиться «Праздник Севера», відбудеться марафонська гонка лижників на 50 км. До речі, двічі поспіль я був призером цих гонок: 2008-го – другим, 2009-го – третім. 

- А з чого почалося ваше захоплення лижними гонками?

- Народився я в ніч з 13-го на 14-е січня 1940 року на Тернопільщині, у селі Манаїв Зборівського району. Був у батьків третьою дитиною, а всього нас було четверо братів. Спортом почав захоплюватися у 6-у класі. Щоправда, спочатку був різностороннім спортсменом, але особливо мені подобався біг на довгі дистанції.

- А коли ви захворіли лижними перегонами?

- У 1959 році мене призвали на службу в армію. Служив я в Підмосков’ї, у місті Електросталь. Там я й полюбив лижний спорт. Як виявилося, на все життя.

- Саме в армії вирішили, що після служби вступатимете в інфіз?

- Ні, це питання вирішив ще до війська. Закінчив 9 класів, а потім по комсомольській путівці поїхав на Донбас будувати шахти. Там, у місті Селідово, я закінчив середню школу і отримав атестат про середню освіту. При цьому я, незважаючи на зайнятість на роботі та в школі, продовжував активно займатися спортом. Тому коли прийшов час йти в армію, я взяв із собою підручники і три роки готувався до вступних іспитів. У ЛДІФК я вступив 1962 року. Після закінчення першим місцем роботи за фахом стала секція легкої атлетики в ДЮСШ Миргород, що на Полтавщині. Однак квартири, яка мені належала як молодому спеціалісту, я не дочекався і через півроку повернувся у Львів – став працювати інструктором в обласній раді ФСТ «Спартак». 
 
– А як ви стали викладачем?

- Улітку 1967 року мене запросили працювати на кафедру фізвиховання Львівського торгово-економічного інституту. На ній я відпрацював 22 роки, а влітку 1988 завідувач кафедри сезонних видів спорту ЛДІФК Георгій Андрієнко запропонував мені стати викладачем інфізу. З тих пір я й навчаю майбутніх тренерів, вчителів та інструкторів фізкультури. 1998 року захистив кандидатську дисертацію.

- У якому саме напрямку ви працюєте в спортивній науці?

- Мене завжди цікавили проблеми спорту ветеранів, можливості організму людей середнього та старшого віку. Саме цій темі присвячена більшість моїх наукових публікацій, а їх у мене не один десяток. Я на власному досвіді переконався, що здоровий спосіб життя – це єдиний шлях продовжити активний вік людини.

- Поганих звичок, як я розумію, у вас немає?

- Знаєте, коли мені було років 10-13, я також попробував і цигарки, і спиртне (старші хлопці пригощали, коли ми випасали коров).  Але я швидко зрозумів, що це шлях у нікуди. Однак я й нині при святі дозволяю собі випити чарку, другу, але не більше. Також раз на тиждень, після сауни, випиваю пляшку пива.

- Через виступи на змаганнях, ви, напевне, часто пропускаєте заняття. Як до цього ставляться ваші колеги по кафедрі – адже їм доводиться вас заміняти на парах?

- Я дуже вдячний їм за розуміння і за те, що в разі моєї відсутності, вони мене заміняють. Тому в моїх перемогах є і значна частка їхньої заслуги.

- А ви не намагалися і їх залучити до участі в змаганнях?

- Усі вони в минулому хороші спортсмени, які досягли чималих успіхів. Я не раз їх агітував, але далі занять тими чи іншими фізичними вправами справа не йде...

- Цікаво, а що говорить щодо вашого захоплення спортом дружина?

- Вона мене розуміє. Навіть не бурчить з приводу того, що на левову частку змагань я виїжджаю власним коштом. Каже: «Головне, що ти не п’єш і не куриш. То краще вже трать гроші на лижі чи змащення для них, ніж на цигарки чи горілку».

- Яким, хоча б приблизно, є ваше навантаження під час тренувань?

- Я не люблю говорити приблизно – спортивна наука вимагає точності. За рік я виконую циклічного навантаження 7500-8000 км. Наприклад, за 2009 рік я пробіг на лижах 3425 км, на лижеролерах – 1525 км, кросова підготовка склала 2300 км, так звана імітація – 450 км. А ще я чималу увагу приділяю велоспорту. 

- І останнє запитання – до якого віку Василь Крупський має намір активно тренуватися та виступати на змаганнях?

- Думаю, що бігатиму стільки, скільки Господь Бог мені відміряв прожити на цьому світі. Головне, щоб було здоров’я.