Вікторія Терещук: "Із вибором навчального закладу вагань не було"

Якось уже звиклося, що родзинкою будь-якої імпрези, які відбуваються в університеті фізичної культури чи на інших міроприємствах, є виступ Театру спорту ЛДУФК, які супроводжуються оваціями й оплесками глядацької аудиторії. Однією з учасниць Театру спорту є відмінниця навчання, цьогорічна випускниця ЛДУФК, дворазова переможниця юнацьких чемпіонатів України зі спортивної акробатики Вікторія ТЕРЕЩУК.

«Поки є можливість – треба вчитися»

– Чи стало для тебе несподіванкою запрошення бути присутньою серед кращих випускників ЛДУФК? Які враження залишилися після цієї неординарної для будь-якого студента події?
– Мені надзвичайно було приємно, що я знаходжуся серед кращих випускників ЛДУФК. Цікаво було послухати нашого ректора Євгена Никодимовича Приступу. Але я себе не вважаю якоюсь особливою, кращою за інших. Хоча під час чотирьох років навчання в університеті робила все можливе, все, що від мене залежало. Старалася вчитися, все встигати, виконувала всі вказівки моїх тренерів Аліни Іванівни та Михайла Михайловича Сениць. Мені подобається виступати в складі Театру спорту ЛДУФК на різноманітних імпрезах. 
 
– Я так розумію, що навчання в університеті ти хочеш продовжити…
– Звичайно. Бакалавр – це не є для мене високий рівень навчання. Поки є можливість – треба вчитися. Тому залюбки й надалі навчатимуся в університеті фізичної культури, а потім ще й вступатиму в аспірантуру. Але це вже майбутнє…

– А чотири роки назад у тебе були вагання щодо вступу у ЛДУФК?
– Вагань не було. Все було чітко визначено, бо я дуже люблю спорт. На той момент я себе знайшла в спорті, залюбки відвідувала цікаві й різнопланові тренування моїх наставників. Практично й часу не було подумати, куди ще можна вступати на навчання. Аби продовжити тренуватися й вчитися, мені треба було вступити саме в університет фізичної культури, що я і зробила. Тим паче, що я від своїх подруг дізналася, що тут дають добрі знання. Ще й тренери мені поталанило – просто прекрасні люди й самовіддані фахівці.

– На якому факультеті ти навчалася?
– Факультеті фізичного виховання.

«Музику закинула й повернулася в акробатику»

– Розкажи про себе?
– Народилася й виросла у Львові. Батьки спортом не займалися, а дідусь любив спорт. Займався різними видами спорту – футболом, плаванням, гімнастикою, акробатикою. Але якихось особливих успіхів не досяг. Напевно, від нього по роду щось і мені передалося.

– Пригадай, як ти потрапила у спорт, а саме – у спортивну акробатику?
– У мене є старший брат. Мама завжди хотіла, щоб ми відвідували якомога більше гуртків, аби ми таким чином розвивалися. У нас на Сихові діяв гурток акробатики, де тренерами працювали Аліна Іванівна та Михайло Михайлович. Вони набирали групу дітей, які займалися для загального розвитку. Мій брат захотів туди потрапити. А я завжди хотіла займатися там, де займається мій старший брат. Тому і я опинилася серед акробатів. Позаймалася рік-другий і тренери переїхали в інше приміщення, у центр Львова (вул. Дудаєва). Мама не мала можливості мене приводити сюди на тренування, тому я закинула акробатику. Пішла на музику (на прохання мами), займалася танцями, відвідувала ще кілька гуртків, уже й не пригадаю яких. Щодо музики, то відчувала, що це не моє, тому й закинула її. Я сумувала за акробатикою. У Аліни Іванівни тренувався мій двоюрідний брат Ростислав, через якого я знову повернулася до занять спортивною акробатикою. Мені тоді було вже 15 років і тричі на тиждень я сама їздила на тренування до моїх улюблених тренерів. Спочатку їздила три рази на тиждень, а потім, коли всі роз’їхалися на канікули, я продовжила тренуватися в залі з однією дівчиною. Вона була «верхньою» й Аліна Іванівна зробила з нас акробатичну пару (я – «нижня»). Тренувалися разом усе літо й потім виступали на своїх перших змаганнях. Потім пішли інші турніри, виступала я і в трійках. Загалом, за чотири роки занять акробатикою, я змінила чимало складів. Не виступала лише у змішаній парі. Не можу похвалитися визначними успіхами на міжнародній арені. Проте найголовніше, що мені тренування й виступи на будь-якій імпрезі приносить моральне задоволення. Я займаюся акробатикою для душі.

– Останнім часом ти частіше виступаєш у парі чи в трійці?
– В університеті діє Театр спорту, а я є його учасником. Тому там, де виступає Театр спорту, виступаю і я. Зараз поки що для мене не має «верхньої», тому займаюся за індивідуальною програмою. Загалом, хочу виконати норматив майстра спорту. Нині я є кандидатом у майстри спорту.
  
– Якщо пригадати усі змагання, в яких ти брала участь, то які з них для тебе є особливими чи пам’ятними?
– Зазначу, що для мене в змаганнях головним була не перемога, а участь, набуття досвіду. З-поміж тих турнірів, де виступала, запам’яталися наші виступи в Одесі, Миколаєві, Вінниці та у Львові, в нашому залі, де ми тренуємося. Загалом, від акробатики я отримую велике задоволення.

На фото: показовий виступ Театру спорту ЛДУФК на міжнародному турнірі в Словаччині (Вікторія Терещук крайня (нижня) зліва).