Мар’яна Маркевич: «Сподіваюся, що рано чи пізно таки зіграю за збірну»

Гандболістки львівської «Галичанки» останні п’ять років незмінно виграють чемпіонат української Суперліги. І до кожного з цих тріумфів долучилася 22-річна розігруюча, магістрантка факультету педагогічної освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Мар’яна Маркевич, без якої сьогодні важко навіть уявити собі склад провідного клубу країни. Як і всі її партнерки по команді, нині Мар’яна знаходиться на карантині. Тож саме з питання, як вона підтримує форму у домашніх умовах, й розпочалася розмова одного із лідерів «Галичанки» з кореспондентом прес-служби нашого Університету.

– Ніхто сьогодні не знає, коли закінчиться карантин. Але рано чи пізно це станеться й ми усі повернемося до звичного ритму життя. Саме тому перед тим, як відпустити гравчинь «Галичанки» по домах, наші тренери поставили перед нами завдання – підтримувати спортивну форму, аби по завершенні карантину ми усі були в належному функціональному стані. Кожен вечір тренери нам присилають завдання на наступний день, а за допомогою спеціальної програми та відео вони контролюють, як ми його виконуємо. Навантаження за своїм об’ємом практично нічим не поступаються тим, які ми виконуємо під час командних тренувань. Звісно, зараз немає роботи з м’ячами. Зате ми більше часу приділяємо кросовій підготовці та різним спеціальним вправам. Тож сумувати нам не доводиться.

– А мотивації працювати в умовах, коли не відомо, що буде завтра і цілком ймовірно, що сезон взагалі не буде завершено, вистачає?
– Ніхто з нас не може вплинути на ситуацію, тому нам залишається виконувати завдання тренерів і чекати, що буде далі. Знаю, що у баскетболістів і волейболістів, наприклад, сезон офіційно уже завершено. Але нам додає оптимізму той факт, що Федерація гандболу України налаштована по завершенні карантину дограти і чемпіонат Суперліги, і Кубок. Дуже прикро буде, якщо сезон завершиться без визначення переможців. Адже в Суперлізі для чемпіонства «Галичанці» достатньо в чотирьох заключних іграх другого етапу набрати лише одне очко. Та й в Кубку України залишилося зіграти тільки «Фінал чотирьох», а це лише два матчі. До речі, наскільки мені відомо, уже навіть попередньо призначено, в якому місті відбудуться вирішальні матчі – у Херсоні.

– Як ти оцінюєш той факт, що вперше «Фінал чотирьох» розіграшу Кубка України пройде без участі ужгородських «Карпат» – головного опонента «Галичанки» в останні роки на усіх внутрішніх турнірах?
– Так сталося, що «сліпий» жереб звів «Карпати» і «Галичанку» у чвертьфіналі, де ми двічі виграли – спочатку у Львові, а потім і в Ужгороді. Тож які можуть бути до нашої команди претензії? На «сліпий» жереб ніякого впливу ні в кого бути не може – як вийшло, так вже і буде. Можливо, хтось думає, що Кубок «Галичанка» уже виграла, раз «Карпати» уже вибули із розіграшу. Але ні я, ні решта дівчат так не вважаємо. Адже тепер нам необхідно буде ще спершу обіграти миколаївський «Реал», а потім, швидше за все, херсонську «Дніпрянку» на його майданчику. Повірте, це не так просто, як здається зі сторони.

– Вирішальні матчі Суперліги та Кубка України ще попереду, але один трофей у цьому сезоні «Галичанка» уже здобула. В середині березня у литовській Гарляві відбувся третій, заключний тур Балтійської ліги, яку ти з партнерками виграли вдруге в історії.
– Дуже цікавий і корисний турнір. У ньому грають команди з Білорусі і Литви, а ми – єдиний представник від України. Тож приємно, що вдалося гідно представити нашу країну і здобути золоті медалі. У десяти іграх ми здобули дев’ять перемог і лише одного разу зіграли внічию – з мінським «БНТУ-БєлАЗом», який до речі, у цьому сезоні вже став чемпіоном Білорусі. Могли мінчанки виграти і Балтійську лігу. Адже зігравши з нами внічию (25:25 – ред.) у січні в рамках другого туру у Львові, в Гарляві чемпіонство вирішувалося в заключному поєдинку між нашими командами. Якби «БНТУ-БєлАЗ» виграв, то б наздогнав «Галичанку» за набраними очками і став би володарем титулу завдяки кращим показникам в особистих зустрічах. Гра вийшла насправді гідна фіналу. Ми виявилися сильнішими і виграли з перевагою в чотири м’ячі (34:30 – ред.).

– У яких саме компонентах гандболу, на твою думку, «Галичанка» переграла «БНТУ-БєлАЗ»?
– Мені здалося, що зі сторони білорусок була певна самовпевненість – вони не сумнівалися в своїй перемозі. Чому? Можливо, недооцінка нас, як суперниць, у них з’явилася ще після першого поєдинку у Львові. Ми тоді майже весь матч контролювали гру, вели в рахунку навіть у шість м’ячів. Але у заключні десять хвилин дозволили себе наздогнати, а в самому кінці могли як виграти, так і програти. Однак фінальна сирена зафіксувала бойову нічию. Схоже, вони вирішили, що на нейтральному майданчику, без підтримки своїх вболівальників, ми перед ними не встоїмо. До того ж у них команда значно більш досвідчена. Наприклад, у нас в свої 22 роки я вже майже ветеран, а в них є гравці, яким під 30 років і навіть такі, кому вже за 30.

– Окрім золотої медалі Балтійської ліги ти отримала ще й дві індивідуальні нагороди – як найкраща розігруюча та найкорисніший гравець (MVP) турніру. Під час нагородження здалося, що ти ніяк не очікувала, що саме тебе визнають MVP?
– Саме так і було (сміється – авт.)! Адже на приз кращої розігруючої, зізнаюся, я сподівалася. Але MVP!?... Навіть мріяти не сміла – тому, коли оголосила моє ім’я, я спочатку навіть не зрозуміла, що відбувається. Я тоді пережила справжній шок! Звісно, було дуже приємно. Тренери (Тетяна Штефан і Анжела Савченко – авт.) мені увесь час говорять, що я себе, як гравчиню, постійно недооцінюю. Не знаю, можливо, вони й праві. Тож сподіваюся, що ця нагорода додасть мені впевненості.

– Ми говоримо про український чемпіонат та Балтійську лігу. А який з цих турнірів сильніший?
– Тут немає про що дискутувати – звичайно, що Балтійська ліга. Якби ми за сезон грали по сім–вісім матчів проти «БНТУ-БєлАЗу», це нам пішло б тільки на користь. Та й усі три литовські команди («Гарлява», «Еґле», «АСМЕ-Жальгіріс») – також досить хороші й сильні суперники. І навіть матчі проти білоруської «Городнічанки», яка посіла шосте, останнє місце, були для нас далеко не легкою прогулянкою. А якщо в Балтійську лігу заявиться ще й екс-чемпіон Білорусі «Гомель», то турнір стане ще цікавішим. Натомість в чемпіонаті України у нас чимало матчів, в яких опоненти не можуть нам чинити навіть найменшого супротиву.

– Незважаючи на те, що тобі лише 22 роки, ти вже граєш в чемпіонаті України восьмий сезон. На твою думку, рівень нашої Суперліги зростає, стоїть на місці чи падає?
– Скажу прямо – на жаль, він з кожним роком знижується. А відбувається це через те, що в ньому майже немає досвідчених гравців. Щойно та чи інша гандболістка починає демонструвати більш-менш пристойну гру, як тут же вона залишає наш чемпіонат. От і виходить, що наша Суперліга – це фактично молодіжний чемпіонат. А щоб зростати в ігровому плані та додавати в майстерності, необхідно, аби в кожній команді було принаймні по кілька досвідчених гравців. Причина усіх проблем жіночого гандболу в Україні банальна – недостатнє фінансування клубів.

– А Мар’яна Маркевич також прагне підписати контракт із зарубіжним клубом?
– Скажу відверто: наразі – ні! Чому? Я дуже домашня людина і поки навіть не уявляю, як можна жити за межами України. Але при цьому чітко усвідомлюю, що коли я хочу прогресувати, то необхідно їхати грати у більш сильний чемпіонат. Тому незважаючи на свою прив’язаність до рідного дому, якщо буде цікава пропозиція, то я б хотіла пограти за кордоном і випробувати себе на більш високому рівні.

– А як на рахунок виступів за національну збірну України?
– Хіба є гравчині, які не мріють одягнути майку головної команди рідної країни? Але це питання не до мене, а до тренерів. Наразі ж мене навіть на тренувальні збори до табору збірної України жодного разу не викликали. Та я вірю, що рано чи пізно це станеться. Але зараз моє найбільше і єдине бажання – щоб і в Україні, і в усьому світі всі люди були здорові та якомога швидше повернулися до звичного життя.


Розмовляв Іван Дупнак 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ