Василь Ковцун: «Шкодую, що за 5-8 місця ми не гратимемо»

Жіноча волейбольна команда «Львів’янка-ЛДУФК-СКІФ», сформована в основному зі студенток Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, минулими вихідними (27–29 березня) повинна була у Миколаєві змагатися у першому турі фінального етапу за місця з п’ятого по восьме чемпіонату України серед клубів Вищої ліги сезону-2019/2020. Однак через карантин наша команда залишилася у Львові.

– Шкода, що карантин завадив нам достойно завершити чемпіонат, – розповідає наставник львівської команди, завідувач кафедри спортивних та рекреаційних ігор ЛДУФК доцент Василь Ковцун. – Ми готувалися у гарному настрої, бо добре зіграли в заключному турі першого етапу чемпіонату в Чернівцях, де здобули дві перемоги у трьох поєдинках. Команда нарешті піймала свою гру, дівчата стали краще розуміти одна одну й були готові позмагатися у вирішальних матчах за п’яте місце. Ми взяли квитки до Миколаєва (згодом здали і усі гроші повернули), але у ситуацію втрутився карантин. Спочатку ці поєдинки директорат Федерації волейболу України переніс на 14-е квітня, бо карантин був до 3-го квітня. А коли карантин продовжили до 24-го квітня, буквально щойно стало відомо, що матчі за п’яте – восьме місця проводитися не будуть. Відтак, ми із чотирма перемогами в активі залишилися на восьмому місці. Хоча ще раз повторюся, по ходу чемпіонату команда потроху додавала й вийшла на пік форми саме на фінішну частину, де, на жаль, проявити себе уже не зможе. А шанси були, бо п’ята команда, миколаївська «Южанка-ДЮСШ №5-МВУФК-ЧНУ» мала лише на дві перемоги більше й наздогнати її нам було цілком реально. В інших наших суперників – запорізької «Орбіти-Спортінтернат» і «Харків’янки-ХПУ-збірної Харківської області-2», як і у нас, було по чотири перемоги. Так що боротьба за якомога вищі місця очікувалася дуже цікавою.

– Але ж миколаївській і запорізькій командам ви програли у стартових матчах чемпіонату, до того ж на власному майданчику у Львові по 0:3...
– Треба визнати й об’єктивно сказати, що перші два матчі стали найгіршими у виконанні «Львів’янки-ЛДУФК-СКІФ» у сезоні-2019/2020. На те були свої причини. Скажімо, більшість волейболісток «Южанки-ДЮСШ №5-МВУФК-ЧНУ», які нас обіграли 3:0 (25:23, 25:21, 25:18), перед тим позмагалися у пляжному волейболі й приїхали до Львова у відмінній фізичній формі, що й позначилося у вирішальні моменти гри. А інший наш суперник у стартовому турі, запорізька «Орбіта-Спортінтернат», якому ми також програли 0:3 (21:25, 23:25, 15:25), захопила на поєдинки кількох гравців основної команди із Суперліги. Хоча не можу дорікати своїм дівчатам, котрі перед початком сезону пройшли невеличкі тренувальні збори й викладалися на повну, але доволі частенько помилялися.

– То що ж стало основною причиною цих поразок?
– Кадрові проблеми на важливій для волейболу позиції пасуючої. Перед стартом чемпіонату нас залишила Ольга Власова, котра грає на саме на цій важливій позиції. Їй раптово надійшла пропозиція поїхати пограти в Азербайджан і від неї вона не могла відмовитися. Вона там швидко адаптувалася і новий колектив навіть обрав її капітаном команди. Минулого сезону на цій позиції Оля Власова конкурувала за місце в основі із досвідченою Іриною П’ятковською, яка на наші матчі приїздила із Івано-Франківська. Саме біля П’ятковської, котра була прикладом для нашої молоді й справжнім лідером команди, й почала прогресувати Власова. Маючи таких двох гравців, ми торік до останнього туру претендували на вихід у «Фінал чотирьох». А без них наші резервістки Соломія Рибай і Сусанна Скибінська виявилися не готовими до боротьби на рівні Вищої ліги. Їм потрібен був час на адаптацію. Згодом Соломія ще й травмувалася, а повернулася на майданчик лише у заключному, п’ятому, турі у Чернівцях й допомогла команді здобути дві перемоги (до цього «Львів’янка-ЛДУФК-СКІФ» мала лише дві звитяги у восьми матчах). Не було у стартових турах і нашої випускниці Ірини Лис, але, на щастя, вона згодом приєдналася до команди. А от чи залишиться вона на наступний сезон? Це питання залишається відкритим, бо у нашій команді немає коштів на зарплату. У нас виключно аматорський колектив, який тренується у шкільному залі, а офіційні домашні матчі проводить у Технологічному коледжі завдяки сприянню адміністрації цього навчального закладу. Коли ж ми прибуваємо на виїзні поєдинки у просторий великий зал, дівчата відверто губляться. А поки адаптуються до нових умов, минає одна-дві партії. Тому нам дуже непросто на рівних змагатися із багатьма клубами Вищої ліги, де усе поставлено на професійні рейки – зал, харчування, відновлення, проживання.

– Попри це, «Львів’янка-ЛДУФК-СКІФ» достойно виглядала майже у всіх без виключення матчах і навіть коли програвала, завжди давала бій...
– Так воно і було. Старалися, билися у всіх поєдинках. На відміну від попереднього сезону, цьогоріч у нас не було такого досвідченого гравця, як Ірина П’ятковська, і це позначалося тоді, коли треба було згуртувати і по-новому «завести» колектив. Їй це вдавалося, а без неї нашій молоді було складно. Так, поступово на роль лідера вийшла Наталя Гончар, студентка четвертого курсу нашого Університету. До речі, саме наша Наталя Гончар очолила список гравчинь Вищої ліги, які найкраще подають (кількість ейсів – 35). Ще двоє – третьокурсниця Наталя Грищенко і студентка другого курсу Ольга Демчук – увійшли до п’ятірки кращих за кількістю позитивних прийомів подач (66 %) та ідеальної атаки (54 %) відповідно. Також добре себе проявила у цьому сезоні й третьокурсниця нашого вишу Олександра Баран. Так що загалом я задоволений виступом команди, яка лише через карантин не змогла використати увесь свій потенціал і завершити чемпіонат на тому місці, яке вона заслуговує. Дуже прикро, коли команда лише спіймала свою гру і все раптово закінчилося...

– До речі, рівень жіночої Вищої ліги зріс?
– Думаю, що так. Лідери чемпіонату – київська «Легенда-Wnet» і дніпровська «Аланта» – мають, на мою думку, усі передумови для того, аби грати у Суперлізі.

– На сам кінець, як гравчині нашої команди «Львів’янка-ЛДУФК-СКІФ» проводять час під час карантину?
– Кожна з гравчинь отримала завдання підтримувати свою спортивну форму в домашніх умовах, бо зали для занять із м’ячами нині закриті. Дівчата це чудово розуміють й кожен їхній день розпочинається із зарядки, після чого вони повинні робити вправи на стрибучість. Сподіваюся, що карантин скоро завершиться і ми знову зберемося у нашому шкільному залі й відновимо повноцінні тренування, за якими уже сумують як самі гравці, так і їхній наставник. Будемо поступово готуватися уже до наступного сезону, визначимося хто залишається, а хто йде з команди. До кадрової ротації ми уже звикли. Це – норма для аматорського колективу.


Розмовляв Роман Цюняк 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ