Вероніка Марченко: «Я готова ще раз поїхати на Олімпіаду і виступати на ній»

Провідна українська лучниця сьогодення, одна з найвідоміших випускниць кафедри стрільби та технічних видів спорту Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Вероніка Марченко у розмові з журналістами розповіла про те, як проводить тренуваннями під час карантину, поділилася думками стосовно переносу Олімпіади-2020 у Токіо та гірким досвідом свого не надто вдалого виступу на Олімпіаді-2016 у Ріо-де-Жанейро. А розпочалася розмова з питання, чим саме особливим був для Вероніки її нещодавній день народження – три дні тому, а саме 3-го квітня, спортсменці виповнилося 27 років.

– Насамперед цей день народження був особливий тим, що я його святкувала вдома, взагалі у Львові. Востаннє таке було років три-чотири тому. Коли на зборах, то відзначаю уродини в колі своїх друзів-спортсменів. Але, звичайно, хочеться в такий день бути в сім’ї, з чоловіком. Зараз я вдома – це добре. Але нині такий час, що якось не дуже весело.

– Як даєте собі раду з тренуваннями під час карантину?
– Тренуюся вдома. Маю такий маленький щит. Його чоловік зробив – стріляю у нього вдома. Коли буде трошки тепліше, вийду на вулицю, поставлю ще один щит побільше і буду стріляти вже у дворі. Насправді вдома мені важкувато тренуватися. На зборах я чітко знала, що маю робити, над чим працювати. А вдома якось все на купу.

– Можливо, зараз є нагода більше часу присвячувати тим речам, яким недостатньо багато уваги приділяли в нормальних умовах?
– Так, насамперед більше уваги приділяю родині, сім’ї. Вони певною мірою були обділені моєю увагою, адже мене фактично ніколи не було вдома. А зараз я почала розмальовувати картини за номерами. Мені їх давно подарували і вони лежали не розмальовані. Кажуть, малювання заспокоює нервову систему. В такий непростий час це точно не зайве.

– Як сприйняли інформацію про перенесення Олімпійських ігор-2020 в Токіо на наступний рік?
– Коли оголосили про перенесення Олімпіади, для мене це був такий... ну не шок. Я думала, що так буде, але все одно розчарувалася. Це правильне рішення, я це розумію. Просто до Олімпіади я була морально готова, до того, що вона буде цього року. А тут якось так все обірвалося. Треба тепер налаштовуватися на новий шлях і знову працювати, налаштовуватися на наступний рік все-таки. Треба потерпіти трошки. Тим більше в нас є ліцензія. Більше лякає якась невідомість – те, що буде далі. Як це все буде, як будуть тренування, відбір. Немає впевненої, чіткої позиції і бачення того, що буде далі.

– Після Олімпіади-2016 в Ріо-де-Жанейро, де вам не вдалося показати найкращу стрільбу, ви розповідали, що там відчували певний страх, невпевненість. Зараз відчуваєте, що стали більш упевненими у своїх силах, менше побоюєтесь іменитих суперниць, зокрема, кореянок?
– Так, зараз я набагато впевненіша. Період після Олімпійських ігор-2016 пройшов. Він був досить складним для мене, тому що я була сильно розчарована. Я знала, що була готова на більше, але, можливо, через те, що то було вперше і я була дуже перелякана, виступила не найкраще. Може не стільки тих кореянок побоювалась, а взагалі того, що відбувалося на Олімпійських іграх, тої уваги, тої метушні. Я не була до такого готова і трошки розгубилася. Але я це пережила і знаю, до чого мені готуватися, тому в принципі зараз у мене немає ні страху, ні боязні. Я готова ще раз поїхати на Олімпіаду і виступати на ній. Ніяких негативних емоцій немає.

– Ви тоді після Олімпіади-2016 зробили паузу на декілька місяців. Зізнайтеся, за скільки часу у вас знову з’явилася любов до стрільби з лука, відновилося бажання стріляти?
– Я тоді два місяці взагалі не стріляла. Потім потрошки почала і, якщо чесно, було дуже важко і не хотілося стріляти. Десь тільки за пів року я, можна сказати, ввійшла в хорошу форму і виграла чемпіонат Європи (у французькому Віттелі в березні 2017 року – ред.). І після того зрозуміла, що не все так погано (сміється).

– 8-го березня поточного року ви стали переможницею етапу Гран-прі Іспанії – на своїх останніх змаганнях перед карантином. Як далася вам ця перемога? Знаємо, на цих змаганнях було не дуже багато країн-учасниць.
– Країн справді було небагато, але було багато спортсменів з Іспанії. Тобто учасників було достатньо: у жінок – більше сорока, у чоловіків – майже сотня. Там було жахливо холодно, через це перемога далася важкувато. Це були змагання не дуже серйозні, не відбіркові – суто для нас, українців вони мали тренувальний характер. Ми в Іспанії були на зборах і вибрали ці змагання просто щоб постріляти, щоб бути в змагальному середовищі. Я намагалася виконувати все технічно правильно і в принципі мені все вдалося. Я добре стріляла і здобула перемогу.

– Зараз Іспанія – одна з країн, в якій найбільше поширення коронавірусу і найбільше смертей. Чи відчувалося тоді наближення чогось поганого?
– Там тоді ще такого не було. Ми були на зборах в маленькому містечку біля Мадриду – Сото-дель-Реаль. Були певною мірою ізольовані, жили в маленькому готелі, їздили на тренування. Тобто ми не перетиналися з місцевими людьми і не бачили тої картини, яка там розгорталася. Знаю, в той час тільки почали закривати школи на карантин, тобто все тільки починалося. І місце наших тренувань теж закрили – нам не дозволяли стріляти, закрили поле, тренажерний зал, басейн. Порадили нам їхати додому, тому що можуть закрити кордони і ми не зможемо виїхати. Чесно, я і подумати не могла, що буде все настільки погано. Часу пройшло відтоді небагато, але все дуже сильно погіршилось. Тоді якось було спокійніше і не сприймалося так страшно.

– Вероніко, Національний олімпійський комітет неодноразово визнавав вас найкращою спортсменкою – України і Львівщини. Як ставитесь до таких перемог, які присуджують експерти, фахівці?
– Це дуже хороша практика. Насправді це дуже приємно, такі відзнаки надихають далі працювати. Хочеться і в майбутньому ставати найкращою спортсменкою місяця Львівщини чи України. Хочеться йти до цього, хочеться бути кращою.


За матеріалами 
відділення НОК України у Львівській області 

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ