Шиян Богдан Михайлович

Богдан Шиян: "Тішусь, що молодь хоче займатися наукою сьогодні..."

Конференція Молода спортивна наука є для мене надією. Я шукаю людей яким можна допомогти і тішусь, що молодь хоче займатися наукою сьогодні, на жаль рівень який мав би зростати, знижується. Річ в тому, що знижується рівень освіти, навчальних закладів багато, а якість не скрізь така, яка б мала бути. 

-Чим конкретно Ви допомагаєте молодим науковцям?

- По-перше я маю багато аспірантів я за 10 останніх років маю кандитатів наук з різних міст, в тому числі у Франківську, Львові , Тернополі. По -друге я нікому ніколи не відмовляю коли мене про щось запитують, я відкритий для людей і тішуся коли зустрічаю людей які хочуть чогось досягнути. Цього року я  видав книгу для молодих науковців «Теорія і методика педагогічних наукових досліджень фізичного виховання та спорту», такої книги ще не було в Україні, також я видав підручник «Теорія і методика фізичного виховання школярів». Це теж допомога бо якщо ти не маєш основ тоді ти не є науковцем. Сьогодні науковці ламалися у відчинені двері. Вони починають щось шукати там де все і так ясно, давно відомо і є аксіомою.

-Скільки часу Ви присвятили своїй галузі?

-Я присвятив своїй роботі 58 років життя. З 1951 року працюю в галузі фізичного виховання і спорту. Відразу після закінчення школи три роки пропрацював вчителем фізичної культури тоді ще в Станіславський області Радехівського району, потім вступив в інститут фізкультури, мені пропонували залишитись в інституті фізкультури та я не погодився оскільки не вважав себе готовим, я не майстер спорту а на мою думку для того щоб працювати тут необхдіно бути майстром спорту, це моє тверде переконання. Спочатку я був практиком а теоретиком став в 73 році і то, чисто випадково. Я тоді працював тренером, готував майстрів спорту зі спортивної гімнастики, хоч сам не досягнув майстра спорту. Від нас поїхав викладач теорії і не було кому читати, кому не пропонували всі відмовлялися, я прийшов до ректора і кажу: “В нас біда” . -”Яка біда ? “- питає. - Кажу “нема кому читати”. Він каже-” Як нема кому, бери читай”. І я був змушений читати. Один рік в Дрогобичі, 10 років в Кременці в Тернопільській області і в цьому році 40 років буде як в Тернополі .

-Чи велика плинність кадрів в науці?

-Відсіюється менше ніж хотілося б.

-Як Ви можете оцінити свою науково?

Як на мене матеріально технічну базу є задовільною. У нас в університеті є біологічний факультет який має свою базу, є апарати які досліджують дихальну систему, кардіо систему, на кафедрі біохімії є можливість робити аналізи, у нас потужна комп'ютерна база, більше 900 комп'ютерів, кожен студент має право доступу до інтернету. Є зал електронних ресурсів на 52 місця , на нашому факультеті три комп'ютерні класи на 12 чоловік. На мою думку існує проблема, якщо гарний студент, ми його відразу хочемо взяти в аспірантуру, а це не зовсім правильно оскільки без практичного досвіду в науці він як в тумані. Хоча це все відносно. В мене є хлопець якому 24 роки і він прекрасно працює. Та все таки значно краще і зрозуміліше для студентів якби вони йшли в науку після кількох років практики в своїй галузі, в цьому середовищі треба потертись і скуштувати цього хліба.


-Де у Вас захищаються аспіранти ?

Зараз захищають багато дисертацій з фізичного виховання на педагогічних радах. Цього року я пропонував дві дисертації на педагогічних радах у Вінниці. У нас є педагогічна рада «Теорія і методика виховання». І там ми підлаштовуємо, фізичне виховання відноситься до самого виховання, у нас є докторська рада, я являюсь членом цієї ради.

-Скільки тернополян було на конференції і які ще спортивні конференції Ви відвідуєте?

-Тільки одна людина, моя аспірантка. Гарно виступила, зайняла друге місце. 
Недавно я був на круглому столі в академії педагогічних наук, де розглядалися проблеми розвитку, міністерство охорони здоров'я , міністерство освіти і спорткомітет разом з Васюником спільно проводили колегію . Я підняв проблему організації процесу фізичного виховання, вона полягає в тому що у нас на сьогодні функціонує радянська система фізичного виховання. Я зробив акцент на гуманізації. Є багато визначень цього явища - нормативна, або репресивна педагогіка. Хоче дитина чи не хоче, її не питають, їй кажуть струнко, руки в сторони і вона механічно виконує вправи без ентузіазму не розуміючи для чого їй це потрібно. Вона не є творцем власного розвитку, а це погано впливає. було б більше сенсу якби дитинка розуміла що для неї це корисно. Я вимогливий викладач,іншими словами, я не поставлю студенту залік, якщо він не знає, і якщо мене запитують , що треба зробити за оцінку, я відповідаю що вже все у своєму житті зробив, це вам потрібно а не мені, і більше ніколи такого мені не кажіть.
Я був свідком як на уроці фізкультури до вчителя підходять діти і кажуть: «Ви починайте, а ми підемо покуремо і повернемось». Вони дійсно повернулись але в них немає бажання займатись фізультурою, немає ентузіазму. Сьогодні моя аспірантка доповідала, якби не було обовязково ходити на уроки 25% дітей не ходили б. Це не припустимо, дитина має мати біологічну потребу рухатись, в організації фізичного виховання мають відбутися зміни інакше ми нічого не досягнемо.
Має відбутись зміна у стосунках між вчителем і дітьми, дитина мусить бути в центрі уваги, вона є суб'єктом цього процесу і якщо вона не є суб'єктом то процес є малоефективним або зовсім неефективним. Ми проводили дослідження у школах де нема вчителів з фізичного виховання або їх хтось підміняє і визначили що у школах де немає вчителя, рівень фізичної підготовленості дітей нічим не відрізняється від шкіл де є вчитель, це парадокс який має місце у нашому житті. Я звертаюсь до вчителів фізичної культури із закликом: “Люди добрі, треба щось робити” 


-Де фізичне виховання відхилилось, що треба виправити, удосконалити?

Важко сказати. Якщо брати такі магістральні напрямки розвитку фізичного виховання то вони були визначені ще на початку минулого століття. В нас був відомий Котовський в Росії був хто 16.44 Якби би ми взяли ті методики у нас би не було проблем, я в цьому переконаний.  
Ми досліджували технологію навчання грати в баскетбол, віддали 20 книжок в обласне управління освіти і попросили розіслати по районах. Після того як вони це зробили вчителі почали самі просити цей матеріал. Значить що їх цікавлять конкретні питання і це тішить. Має відбуватись реалізація, без неї нічого не буде.