Величкович Микола Романович

Величкович М. Р.
Старший викладач, президент Всеукраїнської федерації українського рукопашу гопак.

Викладає:
  • теорія і методика обраного виду спорту (рукопаш гопак);
  • підвищення спортивної майстерності;
  • теорія і методика спортивних двобоїв
 
Опублікований посібник: Величкович М., Мартинюк Л. Український рукопаш гопак: Навчальний посібник.— Л.: Ліга-Прес, 2003.— 152 с.
 

Микола ВЕЛИЧКОВИЧ: "Сила людини не в її м'язах, а в свідомості, духу та психіці"

Рукопаш гопак - чи не єдиний виключно український вид спорту. Його корені сягають тих історичних глибин, коли українська держава була могутньою, а світом ходили легенди про її героїв, які володіли надзвичайною силою.

- Пригадую початок 90-х, національне відродження України, - розпочинає розмову президент Федерації українського рукопашу гопак, старший викладач Львівського державного університету фізичної культури Микола Романович ВЕЛИЧКОВИЧ. - Саме тоді з'явилися перші експериментальні групи гопаку, почався процес формування українського  виду єдиноборства. До того часу я вже мав досвід занять іншими видами єдиноборств - дзюдо, самбо, карате, кунг-фу. Та завжди хотілося чогось свого, близького нам по культурі й звичаях. Коли почав займатися гопаком, у секцію приходило багато молоді, які проявляли інтерес до цього виду єдиноборства. Відразу зрозумів, що це моє.

- Чому?

- У мене глибоке українське коріння. Я вихований у відповідних традиціях, звідки мій настрій і спрямованість до національного духу. Передумови до сприйняття українського виду єдиноборства мені заклали змалечку. Дід по-батьковій лінії був греко-котолицьким священником, котрий відмовився переходити на православ'я після 1946 року. Маминої сестри чоловік, Євген Пришляк (псевдо Ярема) - голова служби безпеки ОУН. 1951 року його арештували в криївці й засудили на 25 років. Батько був репресований, сім років табору смерті в Норільську. Ось така у мене родина. Перша базова моя освіта - історик. Брав участь у архітектурно-археологічних експедиціях, об'їздив усю Західну Україну з археологічними розкопками. Ось так виховання та інтерес створили так звану гримучу суміш, яка посприяла виникненню українського виду єдиноборства - рукопашу гопак.

- Виходить, що рукопаш гопак - це не лише вид спорту?


- Сприйняття рукопашу гопак лише як виду спорту - це надто спрощено, це цілісна система вдосконалення. Є кілька функцій: перша - виховна, друга - змагальна, третя - психофізичне вдосконалення, четверта - самозахист, п'ята - ресурси і функція, яку виконують ряд єдиноборств, зокрема, і українське. Це - представлення національної культури. Загалом, це демонстрація речей, які пояснити неможливо.
Ми всі читали легенди про козаків. Дуже важко перекинути місток між легендами і тим, що бачимо. Проблема в свідомості людей, пов'язати історію і сучасність. І показати цей комплекс меншовартості. От колись це було круто, а зараз українці бідні й нещасні, ні на що не спроможні. Ми намагаємося змінити свідомість й зняти цей комплекс меншовартості. Це щодо філософії. А в плані суто практичному - це можливості людського організму. Займаючись гопаком, хлопці роблять речі, які наука пояснити не може. Людина починає тренуватися, відбуваються зміни в  свідомості людини. Пригадую випадок, коли працював у Києво-могилянській академії - російськомовний хлопець після кількох місяців тренувань виголив голову, залишивши оселедець, почав розмовляти виключно українською, але пояснити цього не зміг. Чому? Тому, що відбувся прорив свідомості. Розумієте - сила людини не в її м'язах, а в свідомості, духу та психіці.

- Якщо ця система змінює свідомість, то мала б викладатися дітям в школах, як елемент культури?


- Ця система працює тільки в цілісному виконанні. В людину це все має закладатися з пеленок, як програма через казки. В свідомість закладається тип поведінки,правильне застосування сили.

- А хто розробив методику занять рукопашом гопак?

- Збереглися певні традиції, треба було лише повернути їх в українське суспільство.

- Якби якомога більше людей залучити до занять рукопашом гопак, то, можливо, і в суспільстві відбулися позитивні зміни?

- Це гарна ідея. Це - спорт, це - здоров'я, це - загальний розвиток. У 90-х роках з нас сміялися. Минули роки, а ми продовжуємо робити свою справу. На сьогоднішній день рукопаш гопак став популярним, модним, престижним. І я переконаний, що зовсім скоро він перетвориться на спосіб життя українців. Бо це для них рідне, це - елемент культури, з якого кожен з нас черпає життєву силу.
 
- На завершення розкажіть про спеціалізацію в ЛДУФК?

- Цього року ми святкуємо десять років спеціалізації в ЛДУФК. Це єдиний навчальний заклад в Україні, який готує фахівців з українських національних бойових мистецтв. Я знімаю шапку перед тодішнім ректором ЛДІФК, а нині - почесним ректором ЛДУФК Мирославом Герциком, котрий тоді на свій страх і ризик відкрив цей напрямок. Хоча підвалини для цього заклав нинішній ректор Євген Приступа, він перший навесні 1991 року видав  книжку "Традиції української національної фізичної культури". Завдяки спеціалізації нам вдалося показати, що це справді бойове мистецтво. Нині рукопаш гопак є окрасою будь-якого святкового дійства.

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ