Урочиста академія з нагоди дня народження Івана Боберського

Іван Боберський – особистість європейської величини, провідний діяч спортивно-гімнастичного руху України, теоретик та ідеолог, організатор українського сокільства. Його ім'я є національною славою нашої держави.

І. Боберський, як апостол фізичного та національного відродження, все життя присвятив вихованню повноцінного українського громадянина, для якого фізична культура стала щоденною потребою, а служіння патріотичній ідеї – метою життя. Сталевий вояк, крицево-кришталевий характер, велике, повне любові до рідного краю серце, здорова душа – все це мусило бути у здоровому тілі. Ось, що ставив він за ідеал українській молоді.

Духовними дітьми І. Боберського є Українські січові стрільці – перші паростки новітніх українських збройних сил. Він вважав, що сьогоднішній спортсмен-руховик завтра повинен стати на захист Батьківщини, якщо вона того потребуватиме. Саме тому українські спортсмени, які робили перші кроки під дбайливим наглядом Боберського, прекрасно зарекомендували себе під час Першої світової війни.

У період, коли Боберський очолював сокільський рух (1908-1914 рр. він був головою товариства «Сокіл-Батько»), з його ініціативи створюються нові спортивні структури, набувають поширення та розвитку окремі види спорту, товариства, клуби не лише у Львові, але й у провінції. Завдяки активній його праці в Західній Україні щодо організації цих товариств було засновано 974 сокільських гнізд й близько 800 січових товариств. Майже кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства. Боберський першим приділив увагу залученню до спортивно-гімнастичних товариств жінок.

У 1920 році уряд Західноукраїнської Народної Республіки призначив І. Боберського повноважним представником до США та Канади. З 1932 р. він проживав у Югославії (м.Тржич).

Редагував часописи «Вісти з Запорожа», «Січові вісти». Уклав низку підручників: «Забави й гри рухові» (1904-1905), «Копаний м'яч» (1906), «Значення руханкових товариств» (1909).

Першим увів у спорті українську термінологію, яка використовувалася на західноукраїнських землях до 1939 року. Зокрема, запропонував до вжитку такі спортивні українські терміни, як «копаний м'яч» (футбол), «сітківка» (волейбол), «гаківка» (хокей), «стусан» (бокс), «кошиківка» (баскетбол), «булавка» (метальна граната), «лещетарство» (лижний спорт).