Нещодавній Всеукраїнський турнір «Меморіал Олексія Дем’янюка», який відбувся в манежі НСК «СКІФ», зібрав досвідчених стрибунів у висоту та подарував глядачам хороші результати від спортсменів.
У жіночому секторі прогнозовано перемогла титулована Ярослава Магучих, а от боротьба за срібну та бронзову нагороди була надзвичайно напруженою. Приємно відзначити, що друге місце виборола випускниця магістратури ЛДУФК імені Івана Боберського Тетяна Білик.
Про перший старт у новому сезоні, конкуренцію з олімпійською чемпіонкою та плани на майбутнє Тетяна розповіла в інтерв’ю.
– Тетяно, які враження від першого старту в новому році?
– Дуже рада, що вдалося показати хороший результат. Усе вийшло так, як планувала, і приємно, що посіла друге місце. Відверто кажучи, не очікувала, що зможу настрибати на таку висоту.
– 180 сантиметрів – це твій особистий рекорд?
– У приміщенні я вже стрибала на 182 сантиметри. А минулого року на чемпіонаті України у Львові, на стадіоні «СКІФ», підкорила 181 сантиметр.
– Ти змагалася з легендарною Ярославою Магучих. Які враження від такої конкуренції?
– Це неймовірні відчуття. Ярослава – приклад того, до чого можна прагнути. Коли поруч спортсменка такого рівня, це заряджає і допомагає викладатися на максимум. Це сильна мотивація і великий досвід.
Було дуже цікаво виходити в сектор і змагатися з Ярославою. Вона давно не брала участі в українських змаганнях, тому я не лише спостерігала за її стрибками, а й уважно дивилася, як вона розминається, готується до спроб, що п’є між стрибками. Це надзвичайно цікаво й повчально.
– Ти виступала в манежі рідного університету. Які були відчуття?
– Манеж дуже хороший. Було приємно тут не лише змагатися, а й просто перебувати в цій чудовій атмосфері, яка панувала під час турніру.
– У 2024 році ти стала чемпіонкою України в семиборстві, а роком раніше – бронзовою призеркою. Які плани на цей сезон?
– Минулорічний сезон був непростим – не все вдавалося так, як планували з тренерами, заважали травми. Сподіваюся, що цей рік буде більш вдалим та успішним. Зосереджуся на своїй основній дисципліні – семиборстві.
– Рідний університет часто згадуєш?
– Так, завжди з приємністю. Хоча значну частину навчання проходила дистанційно, спогади залишилися найкращі.
Щиро вдячна ректору університету Ярославу Свищу за підтримку студентів-спортсменів, розуміння специфіки тренувального процесу та можливість поєднувати навчання з професійним спортом.
Вдячна проректору Мар’яну Пітину, який був керівником моєї магістерської роботи. З приємністю згадую викладача кафедри легкої атлетики Василя Західного, який допомагав у навчанні та ділився корисними порадами. Також маю намір повернутися до рідного вишу – планую вступати до аспірантури.
Розмовляв Павло Пилинчук
Запрошуємо приєднатись до офіційних сторінок нашого Університету в соціальних мережах!
