Володимир Бринзак: «Маємо шанси перехопити ті змагання, які раніше проводила Росія» (частина 1)

Президент Федерації біатлону України, перший віце-президент Національного олімпійського комітету України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, Doctor Honoris Causa Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Володимир Бринзак у великому інтерв’ю відверто розповів про особливості державного і спонсорського фінансування біатлону, жалюгідний стан тренувальних баз по всій державі, зовні теплі стосунки з представниками країни-агресорки, регулярну появу росіян у складі української збірної та нові реалії життя в умовах пандемії. Багаторічний керівник найпопулярнішого зимового виду і виду спорту номер два (після футболу) в країні не уникав відповідей на жодне запитання і розповів навіть про свій бізнес, чого досі не робив ніколи. Пропонуємо вашій увазі першу з трьох частин розмови.

– Володимире Михайловичу, після перегляду державного бюджету фінансування біатлону стало мізерним...
– Видатки на нас скоротили більше, ніж на 90% – з 52 млн грн до 4,5 млн. Цих грошей вистачить до серпня. Правда Міністр спорту Вадим Гутцайт впевнений, що кошти нам повернуть. Він має обіцянку від прем’єра. Але то повинен відбутися перегляд бюджету, мають зібратися депутати, поставити питання на порядок денний. Коли це станеться? Слабо вірю в те, що заради Міністерства спорту переглядатимуть бюджет. Може, звідкись нашкрябають. У будь-якому разі, ту суму, яка була запланована, навряд чи отримаємо. Доведеться виживати в нових умовах. Ми ж не одні такі. Інші види спорту відчувають схожі проблеми. А Олімпіади наступного року фактично дві: у липні-серпні має відбутися літня в Токіо, а в цей час повним ходом повинна іти підготовка до зимових Ігор-2022 у Пекіні. Проміжок між Олімпіадами – всього п’ять місяців.

– Як збираєтеся виживати?
– Засіки підіймати, використовувати свої ресурси, просити друзів. Маю сподівання, що все ж знайдеться можливість, що якісь кошти отримає Міністерство спорту.

– Коли говорите про друзів, кого маєте на увазі?
– На днях був у голови фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» Віктора Коржа. Він розуміє ситуацію і обіцяв шукати варіанти. Бо в разі, якщо в серпні у всіх видів спорту закінчаться гроші, буде катастрофа. Можете уявити, якою буде реакція спортсменів, тренерів і вболівальників. Навряд чи президентові і уряду це потрібно. Врахуйте, що після скасування літньої Олімпіади-2020 тренувального процесу для її потенційних учасників не скасував ніхто. Він безперервний і потребує фінансових ресурсів.

Ми теж зі старту сезону-2020/2021 будемо боротися за олімпійські ліцензії. Треба добре підготуватися, потрібно виїжджати у високогір’я. Без підготовки в горах ефективних тренувань не буде. Щоправда, норвежці теж пишуть, що гірський етап зборів може стати проблемою. Бо не відомо, коли відкриють кордони. І таких питань чимало.

– Нещодавно президенти національних федерацій легкої атлетики, спортивної боротьби і волейболу опублікували коментарі, в яких усі троє розповіли, що ті партнери, які були до кризи, наразі призупинили співпрацю.
– У нас ситуація аналогічна. Відсотків на 90 партнерів ми втратили, у нас не залишиться жодного спонсора.

– Зокрема й «Першої приватної броварні», яка була титульним спонсором біатлонної збірної України?
– Відсотків на 80. До кінця не впевнений, бо з відповідальними людьми ще не розмовляв, але таке відчуття є. Я – Риби, у мене є інтуїція. Зараз важко всім. Пиво теж продається не так добре, як раніше. Магазини два місяці закриті, люди сидять удома. Влітку ситуація, мабуть, теж не сильно виправиться. Навряд чи українці побіжать масово засмагати на пляжі і сидіти по барах.

– Це означає, що біатлоністи зароблятимуть менше?
– У штатної збірної зарплати по лінії міністерства залишаться. Крім того, по $500 стипендії виділив національний олімпійський комітет. 13 наших представників матимуть такий оклад до Олімпіади-2022 в Пекіні. Дехто має по пів окладу в Нацгвардії, СБУ чи Прикордонних військах. Про зарплату спортсменів я якраз турбуюся найменше. Головне, щоб нам вдалося створити умови для підготовки.

– Можете сказати, скільки в оптимальних, некризових умовах заробляють наші провідні біатлоністи?
– Усе залежить від того, як вони виступають на етапах Кубка світу. Це доступна інформація. Призові за перше місце – 16 тис. євро. Нині Міжнародний союз біатлоністів оплачує перших 20 позицій. 20-те місце «коштує» 500 євро. Звісно, з призових вираховуються податки – 25-30% у залежності від держави. Я цих грошей не рахую і на них не претендую. Що хто заробить, те й має. До мого приходу біатлоністи 15% призових віддавали Федерації. Я цю норму скасував. Раніше, коли ми частіше були в числі призерів, лідери заробляли навіть по 130 тисяч євро за сезон, нині – 30-35 тисяч. Це теж непогано.

– Обмеживши до мінімуму фінансування виду спорту, держава в повному об’ємі, в розмірі 70 млн грн виділила кошти на завершення будівництва біатлонної бази в Буковелі. За це відповідальні особи були піддані обструкції від колишнього віце-спікера Руслана Кошулинського, а також нинішнього нардепа Вадима Рабіновича.
– Було б нерозумно залишити недобудову, в яку торік уже вкладено 100 млн грн. По-перше, біатлон заслужив на те, щоб отримати базу. Два десятки років я бився головою в стіну і вже про неї навіть не мріяв. Але процес пішов. Його ініціювали, відчувши реакцію вболівальників, самі депутати. Нарешті отримаємо умови, щоб люди могли дивитися біатлон удома. Тепер отримаємо змогу затягнути до нас етап Кубка світу, юніорський чемпіонат планети, Кубок IBU чи літній чемпіонат світу. Крім того, це ж економія коштів, бо частину тих грошей, які витрачаємо на закордонні збори, зможемо залишати вдома.

На процес ведення робіт я майже не впливаю. Втручаюся лише коли звертаються за консультаціями в Міжнародну федерацію, допомагаю з отриманням ліцензій. Це професійні поради. До розподілу коштів і планів будівництва я стосунку не маю. Але якби коштів не виділили, то на місці бази залишилося б лише стрільбище. Траси було тільки два кілометри, а треба ще чотири. Ні ролерної ні асфальтної трас теж не було. Мали б черговий недобудований об’єкт. А в нинішніх умовах, коли роботи завершаться, маємо шанси перехопити ті змагання, які раніше проводила Росія – етапи Кубка світу в Ханти-Мансійську, Тюмені. Через відсторонення вони проводити стартів не можуть. Шанси у нас високі. У нас вигідніше географічне розташування. В Європі є проблема зі снігом, а в Буковелі він цьогоріч лежав до квітня. Це дає сподівання, що отримаємо декілька хороших змагань на стабільній основі, щорічно. Крім того, створимо центр підготовки для дітей. Вважаю, що це ліпше, ніж ці гроші розікрали б на тендерних закупках.

– Власне, обивателі якраз підкреслювали, що для масового біатлону від цієї траси користі буде мало, бо будується вона найперше для професіоналів і національної збірної.
– Ми хочемо створити там інтернат. Разом із Міністерством освіти, з навчанням у школі. Крім того, на базі в літню пору можна буде кататися на роликах і велосипедах, стріляти. Там можна займатися військово-патріотичним вихованням молоді. До того ж, можливості бази можуть використовувати представники лижних перегонів, північного двоборства, фристайлу. Гірськолижники і сноубордисти тренуються в Буковелі вже зараз. То може бути прекрасний центр підготовки для багатьох зимових видів спорту. Керівник комплексу Олександр Шевченко любить спорт і йде на зустріч. Приміром, відразу виділяє ретрак, коли треба накатати трасу. Не так, як у Тисовці, де у схожих ситуація постійно були проблеми – то бензину бракувало, то з орендою машини щось не вирішено.

– Тисовець був головною базою підготовки біатлоністів кілька десятиліть. Коли з’явиться Буковель, старий комплекс вже не використовуватиметься?
– Так. Крім Буковелю, в нас ще є база в Сянках. А тисовецька база в аварійному стані. Якщо б у Міністерства оборони, в підпорядкуванні якого знаходиться об’єкт, було бажання осучаснити трасу і стрільбище, так само як вони відремонтували, скажімо, зал для боксу, гуртожиток і їдальню, то була б змога тренуватися там частіше. Там достатня висота, пристойне транспортне сполучення – поряд залізничний вокзал у Сколе. Але бажання щось змінювати за всі ці роки я не побачив.

– Розмови про те, щоб перевести базу в Тисовці з підпорядкування Міноборони Міністерству спорту чи освіти велися не один рік.
– Ця проблема – не ключова. Бо що Міноборони, що Мінспорту – одна держава. Якщо було бажання створити умови для тренувань боксерів, то це зробили. Можна було б і про біатлон подбати. Тим паче, ми стріляємо, бігаємо – займаємося військово-патріотичним вихованням. У спорті найвищих досягнень затримується не так уже й багато людей. Інші потім залишаються у Збройних Силах, захищають Батьківщину, стають поліцейськими, працюють в органах державної охорони.

Було б непогано, якби в Тисовці вдалося зберегти бодай дитячо-юнацьку школу. Але вона наразі взагалі немає фінансування. Єдиний варіант – поселятися в приватному секторі і дешево тренуватися. Але стан бази такий, що вона небезпечна для дітей. Існує великий ризик отримати травму. Наразі Тисовець залишається лише для другорядних потреб.

– Свого часу керівник суспільного мовлення Зураб Аласанія говорив, що біатлон має на телеканалі найвищі рейтинги. То в чому ж причина, що особливого бажання розвивати його на місцях немає? Бо схожі з Тисовцем проблеми існують у більшості провідних біатлонних центрах – Чернігові, Тернополі, Сумах...
– Влада на місцях зазвичай ставить перед собою два завдання: забезпечити потрібні результати виборів і збагатитися. На спорті ні рейтингів не зробиш, ні грошей не заробиш. Раніше керівники обласних держадміністрацій мали звітувати за рік перед президентом зокрема про розвиток спорту в регіоні – скільки підготували майстрів спорту, які досягнення на міжнародній арені, які умови створені тощо. Зараз це не обов’язково. Так само не обов’язково доповідати про розвиток спорту й ректорам вузів. Тому спортивні об’єкти або не використовуються, або здаються в оренду для інших потреб.

Зрештою, чимало залежить від особи керівника. Свого часу приїхав у Суми, коли областю керував Володимир Щербань. Пояснив йому, що біатлон в області популярний. Спортсмени успішні, але база проблемна – немає тепла, газу. Поїхали, подивилися, а через три місяці був і газ, і євроремонт, поставили бойлери, котли. Звідки виділялися кошти – не знаю. У більшості ж випадків розповідаєш людям про проблеми, а в їх погляді читається бажання, щоб я якомога швидше від них забрався.

– За інформацією ЗМІ, в Чернігові на функціонування ДЮСШ з лижних видів спорту й відповідно тренувальної бази, стан якої є далеким від ідеального, щороку з обласного бюджету виділяють 5 мільйонів гривень.
– Знаю, що 2,5 мільйони виділяють на зарплати працівникам. Директор так і каже: «Нам не треба нічого, дайте нам 2,5 млн на зарплати, бо ми готуємо олімпійських чемпіонів». Вони не хочуть розвитку, їм нічого не треба. Бояться тільки, щоб їх не посунули. Люди сидять роками і не бажають нічого змінювати.

– Керівницею обласного спортуправління на Чернігівщині до недавніх пір, поки не стала заступницею Міністра молоді і спорту, була якраз біатлоністка Ніна Лемеш. Та й екс-капітан чоловічої біатлонної збірної В’ячеслав Деркач теж людина впливова...
– Ніна Лемеш давно була, але що зробиш? А Славікові, який обіймає посаду директора Центру олімпійської підготовки, важко знайти спільну мову з керівником бази, який впливає й на школу. Той відчув конкуренцію. Деркач – молодий, має ідеї, хоче розвитку. Старому керівництву це не потрібно, тому В’ячеслав став для них незручним. На Деркача почали скаржитися, писати доповідні, мовляв, що він собі будує дачу, ще щось. В’ячеслав не витримав, пішов геть і за рахунок Центру орендував приміщення, яке не належить до бази. Хоча було б логічно, якби база була в державній власності, щоб державною була дитяча школа, щоб у ній зберігалася зброя. А в наших реаліях школа отримує гроші на зарплату.

База ж, якби я свого часу не допоміг власними коштами, не розвивалася б зовсім. То ще було в той час, коли долар коштував вісім гривень. Я подивився, як на тій базі живуть діти, яких звозять з усієї області, в основному з сіл, бо вони ліпше розвинені фізично. Побачив, що в одній кімнаті на нарах спить по шість осіб, на натягнених шнурках сушиться білизна, їжа готується на електроплиті. На одному дерев’яному стільці хтось робить уроки, у вікнах такі щілини, що гуляє вітер. Мене це шокувало. Оскільки в той час мій бізнес давав гарні прибутки, вирішив профінансувати ремонт гуртожитку за власні кошти. Контроль за роботами вів якраз Деркач. Витратив я тоді близько 780 тис грн, майже $100 тис. Зробили житло блочної системи, по дві кімнати з загальним ґанком. У кожному блоці – санвузол, інтернет, нові меблі, телевізори. Відремонтували їдальню з новою кухнею і телевізором, створили пральну кімнату. Я від цього не мав взагалі нічого. Єдине – домовився, щоб у разі потреби безкоштовно забезпечували житлом приїжджих збірників України. Крім мене, жодної копійки ніхто в цю базу не вклав. Працівники намагаються тримати лад власними руками. Але для сучасної бази – це не розвиток.

– На чернігівську базу бодай ніхто не претендує. А центр у Підгородньому під Тернополем, де виросли олімпійська чемпіонка Олена Підгрушна і чемпіон світу Дмитро Підручний, ризикує потрапити під забудову.
– Ризикував. Він тривалий час залишався без господаря, формально належав товариству «Колос». Школу через відсутність фінансування «колосівцям» довелося закрити, передати в комунальну власність, а база не мала на рахунку й копійки, була з боргами за електроенергію, з відключеним за борги газом. Спортсмени жили в холоді. Ми провели роботу, щоб передати об’єкт у державну власність, під створений у цей час Центр олімпійської підготовки, під крило Мінмолодьспорту. Наразі там уже зробили опалення, ремонт, лазню, їдальню. Діти там живуть і тренуються. І це в основному не за державні кошти, бо у зв’язку з пандемією з Центру олімпійської підготовки практично зняли фінансування. Фактично, Центр розраховується лише з боргами за комунальні послуги. Решту коштів витрачає президент місцевої Федерації Віктор Щур, який розуміє, що база державна і ніхто її не відбере. Наразі вирішується питання з новим стрільбищем. Деркач передав у Тернопіль нові установки, які тимчасово, поки не приїхали фінські, купувалися для Буковелю.

Місцеве керівництво мене дивує. Бо маючи приклад олімпійської чемпіонки Пігрушної і чемпіона світу Підручного, вони не хочуть вкладати грошей у біатлон, а виділяють 80 млн грн у трампліни і отримали великі субвенції на будівництво веслувального комплексу. І це не маючи в цьому виді спорту жодного збірника. Де логіка?...

– Мабуть, не треба далеко ходити, а варто згадати Київ і школу «Восход» у Дарницькому районі, на якій ще зовсім недавно зростала майбутня олімпійська чемпіонка Юлія Джима. Але школу висмикують у спорту рейдери – боротьба спортивної спільноти і батьків дітей, які займаються у школі, за «Восход», триває років десять.
– На жаль, уже все. Територію забрали під забудову. Нас змушують вивезти звідти зброю. Хоча там 200 з гаком «стволів» і ми не знаємо, куди їх діти, бо умов немає. Домовилися, що, можливо, закриємо гвинтівки у динамівському тирі.

– Альтернатива «Восходу» є?
– Немає. Шукаємо, думаємо, що робити, але нікому це не цікаво. А школа в Голосіївському районі, яку ми не так давно відкрили, наразі не дуже пристосована. Там було двоповерхове приміщення, зробили ремонт, провели воду, тепло, щоб створити умови для дітей-початківців. За три роки там уже виросло двоє дівчат, які виступали на юнацьких Олімпійських іграх – Дарина Скрябіна і Лілія Стеблина. Для мене самого несподівано, що ефект був настільки швидким.

Погано лишень те, що в багатомільйонному Києві, де є купа дітей, які бажали б займатися біатлоном, немає для цих занять умов. Хоча якось приїздили в той же Голосіївський район з віце-президентом Міжнародної федерації. Там знаходиться лижна база інституту фізкультури. Місце хороше – і під трасу, і під стрільбище. Теоретично там можна навіть провести чемпіонат світу з літнього біатлону. Але справа зупинилася на питанні виділення землі. Виявилося, що нікому в Києві це не цікаво.

– У вас була розмова з мером Віталієм Кличком?
– Була. Але яка там зацікавленість? Де можемо, там домовляємося. Днями буду зустрічатися з новим головою Сумської ОДА Романом Грищенком. Люди самі пішли на контакт. Начебто мають бажання піднімати біатлон. Там траса теж вже зіпсувалася, її треба ремонтувати.

– Роки два тому в пресі велася мова про створення українського аналогу австрійського Гохфільцена, де відбуваються етапи Кубка світу. В Тетієві на Київщині. Але далі балачок справа не пішла.
– Проект є і бажання у людей є. Займається ним віце-президент нашої Федерації, аграрій Руслан Голуб. Навіть земля під проект вже є. Проте наразі бракує коштів. Розраховуємо на фінансування Фонду регіонального розвитку. Але біда ще й у тому, що місцеве керівництво змінюється аж надто часто. Не встигаєш домовитися з одним, як приходить інший.

Ось де ситуація втішна, так то в Харкові. Це місто мало давні біатлонні традиції ще з совєцьких часів. У роки Незалежності наш вид спорту на Слобожанщині завмер. Поставили собі за мету виправити ситуацію. Небідний, індустріальний регіон, чому б його ресурси не задіяти в наших інтересах? Тим паче, що бажання розвивати біатлон висловив заступник голови ОДА Євген Савін. Зустрілися з ним разом із директором Українського Східного центру олімпійської підготовки з зимових видів спорту Юрієм Щегольковим. Євген Євгенович слова дотримав: створив відділення біатлону по районах, знайшов кошти на інвентар. Перші результати вже помітні: на Харківщині з’явилися перспективні біатлоністи Любов Кип’яченкова, Оксана Коваленко, Степан Кінаш, дуже класний хлопець, який може вирости в сильного біатлоніста. Так само обнадійливою стала ситуація на Волині.

Далі буде...

 

Назад

НАВІГАЦІЯ ПО САЙТУ